Людина у Всесвіті, як і вона в ній

Як Всесвіт, так і людина створена за певними, одними, як стало відомо науці, і тими ж законами з тією ж метою, використовуючи таку ж інформацію, маючи ті ж енергії. У влаштуванні обох є переважна духовна частина, як і набагато менша матеріальна, але розвиток у обох частинах відбувається так само циклічно по спіралі. Крім всього, незважаючи на свої різні масштаби, обидва створіння мають полярність, що є ознакою не тільки недосконалості, що допускається, але допустимого і очікуваного розвитку.

   Антропоцентризм, що з'явився в грецькій філософії та книгах Старого Завіту, говорить не тільки про взаємозалежність появи людини і Всесвіту, про подібність, що спостерігається, але й про антропний принцип, який закладений у створенні Всесвіту і особливо Сонячної системи, як її частини, що охороняє Землю. У цьому принципі закладена ідея придбання не тільки Душею, а й усим Всесвітом Образу Божого, а в ньому необхідної Подібності, як важливому процесі, в якому бере участь Душа та Духовний світ, взаємно збагачуючи один одного.

   Якщо врахувати, що Духовний світ більший за матеріальний, що має статус вічного і первинного, то Душа людини, по відношенню до плоті, так само повинна почати своє існування першою, як духовне начало, що належить до вищого діапазону енергій Всесвіту, а не навпаки.

   Наука не змогла пояснити причину появи вічних законів Всесвіту, як і джерела інформації, що їх наповнює. Якщо почати розглядати рух енергій у Всесвіті, то їх проінформованість та доцільність говорить про те, що енергія пов'язана з інформацією, яка є ні чим іншим, як її згорнутим чи стислим станом. Так само веде себе і матерія, підкоряючись законам Всесвіту, як і інформації, несучи в собі та всіх своїх видах або стихіях силу та рух енергії, що розкривається в ній.

   Жодний із складових цієї системи елементів не діє самостійно як у розвитку Всесвіту, так і людини, що позначається у їх впливі один на одного.

   Всесвіт штучне середовище, де може бути Духовний, і матеріальний світ, і Сонячна система як середовище, яке створено так, що в ній може існувати Земля, що має унікальне середовище для існування біологічного та духовного життя. «Появі, розвитку земноподібного життя, виявляється, потрібна не просто вузька зона на певній відстані від енергетичного центру тієї чи іншої системи («коло життя» — чи в зоряній, чи планетній системі), мабуть, не просто типова сонцеподібна зірка всередині батьківської планетної системи, а якась особлива, унікальна — майже така, як саме наше Сонце» («Навіщо Всесвіту потрібна людина». А.А. Сазонов).

   Людина так само штучна і парадоксальна, поєднуючи в собі тимчасове і вічне, матеріальне і духовне, видиме і невидиме, життя і смерть, як і парадоксальне існування Всесвіту без людини.

   Слова східних мудреців: «Труднощі пояснення того, що "нерозумні Сили можуть зробити високорозумні істоти такі, як ми самі", покривається вічною послідовною зміною циклів і процесів еволюції, що незмінно вдосконалює свою роботу в міру свого просування» говорять про керовані сили Всесвіту.

   Наявність в людині двох душ, тимчасової і вічної, часто стає приводом до появи в нічого про це не знаючій людині внутрішніх конфліктів, тим самим заважає її свідомості давати правильну оцінку того, що відбувається в його житті. Може і тому сучасна людина відділивши себе від навколишньої природи, не відчуває її живою, без збентеження знищуючи її флору та фауну, повітря та воду. Вона стала визнавати свою спорідненість, але вже не по крові, а за народженням та прізвищем, відокремлюючи себе від Роду, при цьому без мук совісті здійснюючи аборти. Іноді вона не хоче визнавати себе частиною свого народу, а то й усього людського роду. Вона зовсім не сприймає себе творінням, що носить Образ Божий, посланцем Духовного світу або жителем Космосу, а тим більше всього Всесвіту.

   З цими знаннями людина має бути знайома з дитинства, відсутність яких на все життя може серйозно змінити її свідомість, що і відбувається зараз з більшістю людей. Це не маловажна причина навіть у покликаних до Бога людей, згодом розчаруватися в Ньому, а то й зовсім бути ізольованим від вічного життя, ускладнюючи шлях до Його Любові.

   Можливо, це може бути наслідком перебування Душі в неприродних для її духовної природи умовах, що служать їй покаранням або способом розвитку, і, не дивлячись на це, не переривають її зв'язок із Духовним світом.

   Останнім часом деякі вчені висувають припущення про те, що наш Всесвіт є гігантською комп'ютерною симуляцією і наводять багато доказів на користь цієї гіпотези, що розглядає Душу, як єдиний реальний об'єкт у її ж свідомості.

   Подібними питаннями раніше задавалися лише філософи, а нині і вчені намагаються по-новому розібратися з тим, що є наш світ, і пояснити його закони.

   Ось чому з'явилися міркування щодо устрою Всесвіту, як і складні питання перед наукою, на які вона може і не відповідати, адже головне для Душі це її внутрішня реальність, а не зовнішня.

   Всесвіт існує не сам по собі і не для себе. Адже якщо припустити, що він не має свідомості, то створений щоб його, споглядали, вивчали, могли оцінити його красу, гармонію та велич його розвитку. Це можуть тільки мислячі істоти, такі, як ангели і люди, здатні осягнути у Всесвіті і в своїй природі задум і почерк одного і того ж Творця, так що між ним і людиною є глибокий взаємозв'язок.