Еволюція Душі

Дуальність, властива природі людини змінює не лише її свідомість, світогляд, міру відповідальності, а й саме життя, як спосіб вирощування за умов матеріального світу особливої і вічної істоти, приховано спрямованного з цією метою із Духовного світу чи космосу.

   Це зтвердження вимагає ставитися до всього в житті людини і до неї самої, як до чогось таємничого, а не як до випадкового і звичайного руху, що не заслуговує особливої ​​уваги. Але життя сучасної людини, на жаль, давно вже перестало бути сакральним, урочистим та святковим.

   Незадоволеність нинішнім порядком життя змушує людину шукати кращого. Але страждаючи від брехні, несправедливості та насильства на Землі, людина то озлобляється, намагаючись боротися чи захищатися від цього зла, то це її смиряє і призводить до бажання просити про допомогу згори.

   Людина відчуває у своєму житті і присутність чогось незвичайного. І це в одних народжує почуття своєї переваги над усіма, в інших - віру у всемогутній Розум і лише не багато хто відчуває цю таємницю в собі, яка ще в дитинстві проявляючи себе, протягом перших 7 років зникає. Діти її ще відчувають, і хоча вона розмовляє з ними, розповідаючи про себе, але вони її не розуміють, а дорослі її не відчувають і не приймають, але чують її лише уві сні та перед смертю. Ось чому, коли вона перестає розповідати про себе, ми все одно її чуємо як совість, але оскільки вона говорить про нас, ми плутаємо її голос зі своїми думками і не надаємо їй особливого значення.

   Тому сучасна людина не хоче знати, що життя дається людині для Душі, а не для тіла; що почуття духовної смерті це ілюзія та самобман; що тіло людини тварина, айого Душа не розкривший себе ангел; що у всіх є талант, сенс життя, щастя, про те, як правильно проводити земне життя, правду про релігію, правду про святість і духовність людини, правду про чоловічий і жіночий початок у людині, про гріх і любов, правду про Бога і Царство Небесне, рай та пекло, про Страшний Суд. Людина не відкриває значення Духовного світу та її устрою, устрою свого внутрішнього світу, сенсу своєї смерті та народження, не змінює ставлення до свого Роду та до шлюбу, до зачаття та вагітності жінки, до виховання дітей, як духовних сутностей.

   Народження тварини та людини багато в чому відрізняються між собою і не тільки тим, що одних народжують без зовнішньої допомоги, а іншим необхідно допомогти, але й тим, що одні передають своє життя через кров, а інші ніколи не втрачають його і живуть Душою вічно.

   Тварини розмножуються, народжуючись один від одного, продовжуючи біологічне життя виду, помирають і при цьому смерті не бояться, лише відчувають її наближення. Люди ж, народжуючись і розмножуючись через тимчасове тіло як тварини, бояться смерті, але іноді не лише самі бажають її собі, а й убивають себе. Цей парадокс можна пояснити лише наявністю в людині безсмертної Душі, в ім'я благополуччя якої вона може розлучитися зі своєю тимчасовою плоттю. Але заради недосконалої душі це робити не лише безглуздо, а й підлягає покаранню. При цьому, як стверджують багато релігій, Закон Еволюції, хоч і обов'язковий тільки для матеріальної частини Всесвіту, чомусь спрацьовує в Душі людини не тільки за життя в тілі, а й після її смерті.

   Навіть розвиток ембріона людини, що проходить поетапно, неявно підтверджує існування Закону Еволюції у житті.

   У розвитку людей еволюція виявляє себе інтелектуальним зростанням всього людства, його моральними вимогами, різного рівня зрілістю душ, що вказує не на їх різновид, а на стадії їх розвитку, як наслідок дії Закону Еволюції.