Любов та її види

Не кожному вдається побачити любов, що виявляє себе з незвичайного боку і являє собою рідкісне для сьогодення почуття, зване агапе (грец.), любов, яку може виявити лише вічна Душа.

    Агапе або Любов-жертва є синонімом слова жалість, яка у багатьох вважається принизливим почуттям, але найчастіше для гордих та самолюбних, а ось для деяких, навпаки, проявом милосердя.

   Любов-жертва сприяє встановленню правильних стосунків між подружжям, їхніми батьками, виникненню повноцінних батьківських почуттів, розподілу батьківських ролей та обов'язків, пробудженню в потомстві не тільки прихильності до батьків, а й прагнення жити за совістю – особливою «дитячоведучицею» до справжньої та вічної любові.

   Розглядаючи цей вид любові та її розвитку, можна побачити поетапні її зміни у житті людини. Спочатку для людини відкривається любління - здатність сприймати любов до себе, потім любування - здатність виявляти любов навколо себе, розрізняти люблячих і нелюблячих, улюблених і нелюбимих, також закоханість - бажання Особистості любити, але в собі і для себе, роблячи себе щасливим за чийсь рахунок, навіть своїх дітей. Любов це те, почуття, яке можна написати з великої літери і вимовити з трепетом, що має здатність будь-кого ощасливити за рахунок свого благополуччя. Її вже може досягти лише той, хто має можливість жити з відкритою вічною Душею, що перевершує Особистість і плоть.

     Любов приходить до тих, хто навчився страждати, залишаючись без неї, розрізняти і виявляти її, берегти і цінувати Душу, що є її джерелом, не забуваючи про совість, харизму і дух нерозлучних її помічників, без яких їй складно з'явитися.

      Безумовно, для любові необхідний початок – передача її від людини, що любить, до того, хто потребує і слабкого.

      Як виникає життя тільки від живого, так і кохання тільки від того, хто любить.

      Рідкісним у нинішній час, на жаль, явищем можна так само назвати любов-обожнювання, любов-благовіння - почуття, при якому предмет любові має абсолютні або наближені до ідеалу якості - цнотливість, чистоту, святість або набуває в очах закоханого, іноді й незаслуженого захоплення та обожнювання. На таке почуття здатні чи батьки, чи вчителі.

   На справжнє кохання здатна лише Душа, але напередодні свого прояву вона вимагає чистоти і світла, як для себе, так і для об'єкта любові, обожнюючи це почуття.