Звернення до свого Роду

   Більшість людей звикла згадувати про своїх родичів частіше в дні їхньої пам'яті, відвідувати їхні могили на цвинтарях або урни з їхнім прахом, звертатися із записками і пожертвуваннями в храми, молитися за упокій душі, тимчасової, якої вже немає, або вічної, можливо, що живе в іншій плоті.

   Дивлячись на те, як люди, які вірять у безсмертя людини або її душі, намагаються допомогти своїм померлим родичам, звертаючись до їхніх душ, що живуть у Духовному світі, але не до свого Роду, стають зрозумілі причини їхніх страждань та страждань їхнього потомства.

   Важливо й дуже необхідне постійне і правильне звернення до свого Роду, як померлих, так і живих, що перебуває саме в крові, про допомогу, не засуджуючи чи звинувачуючи всіх, що до Нього належать, обіцяючи Йому своє виправлення, дякувати Йому, зберігати добру родову пам'ять і завжди бути вдячним Йому.

   Марно, якщо є бажання, молитися за свою не зцілювану поки що і переселяющуюся вічну Душу, що не належить, як тваринна душа до свого кровного Роду, як і каятися за свою вічну Душу, яка не має, як тваринна душа зв'язку зі своїм Родом.

   Кожному Роду потрібні не молитви про Душу, а участь у його житті хоч і тимчасових Особистостей, але здатних допомогти виправити та покращити родовий імунітет. Насамперед для Рода приносить користь мир у ньому та відсутностіе конфліктів серед кровних родичів, які треба усувати при їх появі. Оскверняє та обтяжує життя Роду будь-яке падіння та злочин, яке потрібно виправляти всім Родом.

   Для того, щоб нас почув Рід у нашій крові, необхідно частіше і постійно турбувати свою кров, згадуючи його своїми ділами в доброму, творчому і корисному, а коли потрібна допомога, чи порада, чи прощення від нього, не забувати, що він живе в ній, реагуючи на наше життя.

  Людині не можна відривати себе від Бога, як і від оточуючої її природи, збагачуючої її і такій, що допомогає існувати її плоті, дорожачи нею і зберігаючи її, шануючи і завдячуючи Тому, Хто Створив і Утримує її, як і від свого Роду, що знаходиться не в Душі, а в крові, не забуваючи про його роль, визнаючи його вплив, постійно звертаючись до нього як проханнями, так і з вдячністю.