Совість та її функція

Як не дивно здається на перший погляд, але люди здебільшого вважають себе сумлінними, при тому, що совість вони свою або рідко або зовсім не чують. Насправді совість є у кожного, але не у всіх вона прокидається від народження. Вона є основним засобом поряд з харизмою та духом, що належить Душі, відіграє роль голосу, зверненого до всіх функцій Особистості. Але її існування та її звернення мимоволі призводять до одного із внутрішніх конфліктів у людині.

   Совість, яка знає закони Духовного світу, дією свого голосу спрямованого до Особистості, у свою чергу, знайомої лише з матеріальним світом, світом плоті, впливає на неї. Іноді попереджаючи або викриваючи через розум чи серце за допомогою почуття провини, сорому або докорів, іноді з метою її навчання, роблячи його не тільки у стані бодріння, але й у стані сну, вірніше – сновидінь.

   Намагаючись бути схожою на совість, дуже часто її наслідує те, що виникає в Особистості і зветься честю людини, або честолюбством, що примушує її не любити, а бути правильною, хоча б зовні.

   Але хоч і попереджаючи, викриваючи і засуджуючи, до скоєння помилки, як і під час її скоєння, так і після цього, совість не може бути голосом Божим, як багато хто думає. Саме, будучи особистим голосом Душі, всередині кожної людини, вона може говорити з кожним по-своєму, по-різному і свого часу. Якби звернення Боже було необхідне всім, то при реальному зверненні його чули б усі.

   Уважно читаючи Біблію, Псалтир, християнські молитви, можна виявити в них твердження, що винними у гріхах людини можуть бути не лише Особистість з розумом, серцем і волею, а й совість разом із Душею та духом людини, і навіть несвідоме тіло. Маючи достатньо засобів для свого перетворення, Душа може задіяти як можливості плоті та Особистості, що набагато може уповільнити її розвиток, так і свої, за допомогою совісті, духу та харизми.

   Діючи без плоті і Особистості, як посередників, Душа, віддаючи себе по совості та в дусі для горіння харизмою, жертвуючи собою, цим, по суті, вирощує себе, віддаючи свою енергію, множить її.

   Але жити за совістю складно, і не в кожного виходить, а в дусі, та ще й із харизмою рідко кому дозволено. Душа має бути готова проявити себе, адже саме в цьому сенс її буття, нагадувати всім про Бога, запалювати всіх Його любов'ю, у всьому нею служити Богові.

Запали Господи згаслий світильник душі моєї ... і віддай мені внутрішній світ розуму і вогонь серцю. (Молитва на запалення свічки)

    «Серце чисто твори в мені Боже і дух прав онови в утробі моїй»… (Пс. 50, 12)

   «Зневажений на думку сидячих у спокої смолоскип, підготовлений для тих, хто спотикається ногами». (Іов. 12, 5)

   «Хтовірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з черева потечуть ріки живої води». (Ін. 7, З8)

   Роль совісті в житті людини полягає у посвяченості, мудрості та проникливості, харизми – в обдарованості, піднесеності та захопленості, духу – у ревності, твердості та впевненості, але у кожної людини їх прояв індивідуальний. Це пов'язано із зрілістю Душі та її місією на Землі.