Джерело віри

   ВІРА вважається даром Божим, але дивно, що вона приходить для кожної людини без її бажання, несподівано для неї самої.

   Якби в людині була лише одна Душа, то віра, що походить від неї, приходила б до всіх. Але за наявності у людини і тваринної душі, тобто Особистості, віра, просочуючись через неї у свідомість, як світло, що проходить через призму і поділяючись на різні кольори, знаходить можливі і не завжди прямі шляхи для свого прояву.

  Тому не дивно, що віра до кожної людини приходить по-різному: комусь через пошук справедливості, комусь через почуття своєї недосконалості, в інших шляхом абстрагування чи ідеалізації, комусь приходить через виховання, а ось декого приваблює наука. Незважаючи на те, що віра в Бога це дар, її потрібно не тільки прийняти, а й зберегти – у світі, де вона багатьма сприймається як безумство, а деяким взагалі заважає.

   Ця різноманітність дозволяє віруючих умовно поділити на 4 категорії:

а) побожні – це люди, виховані в традиції, без знань будь-якого вчення і відвідують богослужіння або збори за особливими датами;

б) вірні – ті, котрі шукають справедливості у Бога, невпевнені в собі та богобоязливі люди, намагаються відвідувати богослужіння, як належить, за статутом;

в) освічені – з-поміж тих, які шукають істину та образ світоустрою, свою віру підтверджують у вивченні Біблії та інших навчань, які звертаються частіше до священика, ніж у храм;

г) посвячені – люди, які мають відкриту і живу совість, звернені всередину, намагаються жити за духовними законами, малотовариські та рідко відвідують збори.

   Перші три категорії віруючих людей – побожні, вірні та освічені змушені чути спотворену та нестійку версію віри від Особистості, а не версію Душі, якою користуються посвячені.

   Від сили віри залежить не лише її сталість, а й прояв духовності людини.

   У всіх релігіях часто згадуються чесноти віра, надія і любов, які допомагають людині вести духовне життя, але вони можуть проявитися завдяки Душі в Особистості, для якої вони потрібні. Душа посилає через совість людині знання Духовного світу у вигляді віри, за допомогою харизми вона дає відчути любов, яка обожнює Божою благодаттю і зміцнює духом, заряджаючи надією та силою творення.

   У тому, що Особистість, яка не здатна сама придбати ці чесноти і змушена імітувати їх, можна переконатися, спостерігаючи за життям людей, які лише вважають себе віруючими, але для яких ці чесноти велика рідкість.

   Іноді свідомо, а часом і несвідомо віра у більшості замінюється бажанням чи переконанням, любов – пристрастю чи насолодою, надія – казкою чи мріями, які не мають нічого спільного ні з реальним, ні з духовним життям.

   Багато хто шукає ту віру, яка здатна і гори переставляти, любов, що виявляє себе завжди, скрізь і до всіх, тієї, якої так мало в історії людства, тим більше надію, для якої зовсім немає підтверджень у житті багатьох людей, хоча про ці чесноти, як завжди необхідні, згадується у Ведах, Корані, Євангелії та інших навчаннях.

   Людина отримала від Бога багато дарів: плоть, тваринну душу і Особистість, а з нею розум серце, волю, а так само Душу, з образом Божим, а з нею совість, харизму і дух, задовго до появи релігій і без їхньої допомоги. Своєю дією ці чесноти з дня створення першої людини кажуть, що дана їй Віра має сенс, а Надія – те, що цей сенс перебуває у вічній Любові, яка й створила його.

   Якщо людина захоче обійтися без втручання в її життя з боку релігії чи науки, то самостійно дійти стану свідомості, зверненого всередину себе, здатності розібратися у своєму внутрішньому устрої, набути знання про захист і зберігання внутрішнього світу, його вдосконалення дуже і дуже складно, тому і дано не кожному. Окрім усього, це ті знання, які суспільство ігнорує, упускає, а може й навмисне приховує від нас, ховає і не допускає до багатьох таємниць, що знаходяться в нас.