Самотність та усамітнення

Якщо уважніше простежити за поведінкою більшості людей, можна побачити багато різних і іноді протилежних станів психіки. Такі почуття, як зневіра і туга, нудьга і смуток, меланхолія і байдужість, недовіра і заздрість, страх і суїцид, фобії і образа, зневага і ненависть, гордість і хвастощі, жадібність і марнославство, приховують одну і ту ж причину і змушують їх з’являтись. Мало людей, яких би не змушували страждати брак або відсутність любові, перетворюючи людину на істоту незадоволену і дратівливу. Цим почуттям, яке стосується як зовнішнього, і внутрішнього світу, здатного поступово зруйнувати людини, є самотність.

   Бог створив людину: «...поселив його в Едемському саді, щоб обробляти його і зберігати його» (Бут. 2, 15), але він там відчував себе самотнім: «І сказав Господь Бог: Не добре бути людині одній; створимо їй помічника, відповідного їй»(Бут. 2, 18), що підтверджує його страждання від самотності і необхідність позбутися її. Насамперед воно могло з'явитися після вигнання людей з раю, а по-друге, воно могло бути результатом дії тваринної природи, яка оголилася в людині після гріхопадіння.

   Для того, щоб вижити і не почуватися самотньою, людині необхідно було мати багатодітну сім'ю, а для її створення – дружину. Після цього сім'я ставала частиною громади, як і та, своєю чергою, частиною поселення, міста. У таких умовах людині було легше прогодуватися, збудувати житло, забезпечити себе необхідним, захиститися від ворогів, пережити голод, епідемії, війну, катаклізми, виживаючи у старості. При цьому людина повинна була бути товариською, мати комунікабельність, що дозволяла їй бути своєю у цьому суспільстві. Але при цьому важко було з'ясувати, чи справді людина була самотня чи ні, чи розуміла достатньо інших людей, адже нею керував частіше стадний інстинкт, страх і потреба.

   У зв'язку з підвищенням рівня життя, комфорту та безпеки у людини відпала потреба виживати, захищатися, жити для інших та разом з іншими.

   Чоловік був позбавлений свого ореолу, перестав бути воїном, господарем, що мав свою землю на ній поле, ліс, водоймище, худобу, ремесло.

   Жінка, як і чоловік, змінили свою роль у житті суспільства, більше думаючи не про своє місце в сім'ї, де вона була багатодітною матір'ю, хранителькою вогнища, годувальницею і вихователькою, а про місце в соціумі, думаючи про зіркову славу, успіх у бізнесі та кар'єрі.

   Ці зміни не тільки призвели до послаблення та руйнування сім'ї, але змінили людину, та її природу, насамперед гендерну, яка позначається на зменшенні кількості шлюбів та збільшенні одиноких людей, заповненні особистого часу ледарством та відпочинком, перебуванням її у медійному просторі та в інтернеті.

   Останнім часом вимушена самотність в житті людини, як хвороба, поступово почала поступатися місцем усамітненню, що стало для неї вже як би природним і все більш бажаним.

   Як не згадати тих, що з'явилися, починаючи з 90-х років минулого століття в Японії затворників-підлітків, названих згодом, хікікоморі або скорочено хікі, які по півроку не виходять з дому без відриву від інтернету, які нічим більше не цікавляться. І якби не їх кількість, можливо, про них ніхто й не знав би, але вже зараз їх налічується лише в Японії більше мільйона. Як кажуть їхні батьки, характеризуючи їхню поведінку, щоб вони поїли, їм їжу треба підсовувати під двері, але прогодувати їх під силу тільки забезпеченим сім'ям.

   Цей стан почав виникати у тому середовищі, де молодь може собі дозволити жити безтурботно, в ситому суспільстві, де немає ні страху, ні потреби, ні боротьби за виживання.

   Але, виявляється, на людину безтурботність і ситість діють так само, як наркотик, чим більше вона його приймає, тим швидше вона руйнує в ній Особистість, а викликана ним внутрішня порожнеча і безцільність часто призводить спочатку до усамітнення, потім до духовної смерті, а іноді і до самогубства.