Різні бажання

   У Всесвіті існують два принципи, що розділяють існуючі і по-різному влаштовані живі істоти. Це ті, які мають природу, що відчуває багато в чому постійний дефіцит, з бажанням отримувати, в їх число входять безтілесні істоти, тобто занепалі ангели, а також тварини і більшість людей. І інші, які мають природу, як ангели та святі, які отримали все для самостійного розвитку, що існують з бажанням віддавати.

   Недарма в апостола Павла написано: «хто зібрав багато, не мав зайвого; і хто мало, не мав нестачі». (2 Кор. 8, 15)

   Постійне прагнення отримувати насолоду та мати власність є центральною властивістю матеріального світу. Цей світ дано людині на сприйняття через її п'ять органів чуття, пробуджуючи в ній потяг, а потім і бажання, а розум людини допомагає оперувати їм.

   Людині, що має і відчуває свою Душу, дуже складно жити, перебуваючи у все поглинаючій плоті, жити з ненаситною Особистістю і в залежномі від змін матеріальному світі, у світі постійного дефіциту та тління. Тільки завдяки вічній Душі, ми можемо створити й інший у собі стан, змінивши його орієнтацію з якості придбання, на властивість віддачі. Тоді ми зможемо побачити людину в зовсім іншому прояві, в іншій якості та вигляді – істотою насиченою духом та енергією, яка працює не для себе, віддаючи.

   У нашому тимчасовому світі такої властивості немає, оскільки все, що людина відчуває тут, вона відчуває тому, що це входить до неї через органи почуттів, харчування та дихання. Духовний світ влаштований прямо протилежно, у стані, коли можна вийти з себе і відчувати все поза себе.

   Тоді духовний світ стає збагненним і утворюється в нашій свідомості, коли в людині створюється здатність відчувати стан іншої людини, те, що вона відчуває та переживає. Це може статися тільки тоді, коли людина знаходить стійку властивість любові поза собою, на благо всім.

   У матеріальному світі любов часто сприймається через насолоду їжею, розпустою, милуванням дітьми, сім'єю, красою та ще багато чим. Ми любимо ці джерела задоволення, тому що вони викликають у нас спрагу і особливе збудження, яке ми відчуваємо як щось приємне.

   Але справжнє кохання має намір любити не себе і в собі, а об'єкт поза нами. І врешті-решт виходить, що я можу переживати те, що переживає він. Якщо я знаходжу можливість відчувати щось поза мною, тоді це називається здобуттям духовної якості - якості віддачі: тієї справжньої любові, коли я здатний любити те, що любить інший, а не те, що приємно мені. У цьому виявляєтьсявідмінність одного світу від іншого, матеріального від духовного.