У таємниці – диво, у диві – блаженство

Для того, щоб відбувся перехід людини зі стану тварини в стан духовної істоти, необхідно було або спочатку закласти в природі людини таку зміну, зробивши її основною в її існуванні, або щоб життя людини було особливою перехідною формою появи та множення божественних сутностей.

   Особистість – хоч і духовна сутність, але відповідальна за тіло, і що знаходиться ближче до нього і матеріального світу, все ж таки має у своєму устрої здатність пізнавати невідоме, дивуватися незвичайному і впорядковувати навколишній світ, завдяки наданих їй розуму, серцю і волі.

   Ці здібності в людини, на перший погляд, дано для можливості здійснювати будь-які обдумані дії у своєму житті та для практичного використання їх у соціумі.

  Але є й інше їхнє призначення, приховане, і, як виявилося, важливіше для людини та її життя. Це не просто абстрактний пошук чогось, а пошук джерела таємниці, чуда та блаженства в житті людини, яку можна назвати «скарбом».

   Підтвердженням цієї думки може бути наявність у людині якостей, корисних лише для духовного життя. Це здатність відрізняти гарне від потворного, чисте – від скверни, правду – від брехні.

   Одним із вроджених дарів Божих у людині є музичний слух, а з його допомогою бажання слухати музику, вміння співати, грати на музичних інструментах, складати музику, і чути її в собі, що говорить про її, не так зовнішнє, як про внутрішнє призначення.

   Першою, хто використав постійну спрагу в людині здобутті «скарбу» у вигляді таємниці, дива та блаженства була релігія. Спочатку вона виявляла себе у простих формах, особливо не торкаючись свідомості та свободи людини, але потім вона почала виявлятися у складніших формах, навчаннях, культах, стаючи посередницею між людиною і Богом, згодом, віддаливши їх, один від одного своїми правилами та обрядами.

   Наука, запізнившись із цим, питанням, доклала багато зусиль для своєї участі у вгамуванні цієї спраги людини, вирішивши знайти, і досі шукає «скарби», але поки що в матеріальному світі й такими самими засобами.

   Від бажання та здатності наблизитися до вічних «скарбів» у людини залежать успіхи у роботі, сім'ї, виховання дітей, особисті стосунки та вся повнота її життя.

    Тому й написано в Євангелії «Просіть і дасться вам, шукайте і обернете, товціть і відкриється вам…» (Мф. 7, 7), не втомлюючись.

   Як не дивно, але саме Душа може навчити сприймати свій вихід із тіла людини як таємницю, чудо і блаженство, не як горе, а як щастя, надаючи допомогу Особистості у вигляді молитви, віри та любові, адже це Душа набуває свободи і вічності, а Особистість після смерті зникає. Тому так важливо використовувати сили віри, молитви і любові, не так для життя справжнього, як для того, щоб правильно і гідно зустріти закінчення свого земного перебування та своє переміщення у духовний світ.

   Однією з таких таємниць, які мають зв'язок із Душею, можна вважати сон і все, що з ним пов'язане.