Розділ 2 ЗОВНІШНІЙ І ВНУТРІШНІЙ Інтроверти та екстраверти

Не маловажне значення в житті Особистості, на відміну від Душі, має її здатність перебувати і діяти як у зовнішньому, так і у внутрішньому світі, що в свою чергу визначає зовнішню свідомість людини та її поведінку як екстраверта, що живе зовнішнім життям, та інтроверта, що перебуває у собі. Спостерігається і комбінований тип орієнтації, що має назву амбіверт, при якому особистість почувається комфортно, як у соціумі, так і наодинці з собою.

   Для життя інтроверта, людини з орієнтацією на себе дуже важливе питання часу і те, як він до цього ставиться. Незважаючи на різне сприйняття, нами часу та взагалі його існування, ми всі розрізняємо все, що вже було, що буде і що є, все, що прийнято називати минулим, майбутнім і сьогоденням. Але використання часу у різних людей відбувається по-різному, так, це швидше пов'язано з присутністю всередині людини тимчасової сутності – Особистості та вічної сутності – Душі.

   Як екстраверт, довіряючи своє життя більше зовнішнім почуттям і плоті, так і інтроверт, перебуваючи в собі і частіше довіряючи своїм пам'яті та уяві, але обидва, керовані Особистістю, більше зайняті зовнішнім світом, і свій інтерес шукають у ньому.

Зовнішня свідомість людини має бути у теперішньому, тобто у реальному часі. У зв'язку з тим, що саме Особистість, керуючи роботою розуму та серця, в інтроверта вона переміщує цю свідомість із теперішнього та реального часу в минуле, чого вже не буде чи в майбутнє, чого ще немає, а у екстраверта зосереджує увагу на сьогоденні, не дозволяючи їм залишити матеріальний світ. При цьому Душа втрачає можливість повноцінно брати участь у житті людини і не дає їй жити повноцінно, бачити духовну красу, щиро радіти близьким, по-справжньому любити і цінувати любов.

   Але треба не забувати про те, що людина буває як у стані бодріння, так і в стані сну, що мають повільну та швидку фазу. Саме повільне бодріння, яке за всіма показниками схоже на сон, дає свободу Душі, залишаючи у зовнішній свідомості Особистості для розуму – увагу, для серця – сприйняття, а для волі – свободу, тим самим повертаючи людину у стан немовляти та амбіверта, що сприймає зовнішній і внутрішній світ одним цілим. Шкода, що більшість людей з часом забуває про цей стан, і, не розуміючи важливість його для себе, не використовує його для надання можливості Душі проявити себе.