Всесвітня, внутрішня та зовнішня свідомість

    Свідомість людини має властивість змінюватися залежно від характеру пережитого та поділятися на зовнішню та внутрішню. Це пов'язано з тим, що зовнішня свідомість, яка належить Особистості, розкривається і зростає разом із плоттю, надаючи людині знання в міру свого розвитку за допомогою недосконалих органів чуття, обмежених досвіду та інтелекту, і в результаті не дає їй побачити реальність, а лише здатне на ілюзію.

   Те, що для зовнішньої свідомості залишається багато недоступного за її межами, ми не тільки не пізнаємо, але частіше і не визнаємо, не дивлячись на те, що воно недосконале. До недоступного, входить свідомість, звана духовною, і вона належить вічній Душі, як вічній сутності, в якій закладена здатність набувати вічне знання, що перебуває у Всесвітній свідомості.

   Від свідомості людини залежить як рівень її поінформованості, так і достовірність нею одержуваного. Особистість може підняти зовнішню свідомість людини лише з тваринного рівня чи інтелектуального до вільного, тоді як Душа, готова надати людині як чистий стан свідомості, так й здатна наблизити його до вічного рівня, як істинному, доступному їй від Всесвітньої свідомості.

   Особистості надано простір зовнішньої свідомості приватного або тимчасового рівня з використанням не завжди повністю розкритої пам'яті одного поточного життя людини.

   Якщо на розум, серце, волю наша плоть впливає нейтрально – інстинктами на рівні підсвідомості, то тимчасова душа або Особистість за допомогою розуму, серця, волі діє на тіло позитивно та негативно, перебуваючи у стані зовнішньої свідомості чи усвідомлення.

   Спілкування Духовного світу з людиною може відбуватися лише з Душею від Бога через вічну свідомість, без участі Особистості, тому тіло, а з ним і Особистість не відчувають і не сприймають духовного впливу. Якби в людині була одна вічна Душа, кожна людина відчувала б дотики Духовного світу, як добрі, так і погані. Це пов'язано з тим, що Духовний світ, як і належна йому Душа живе в тонкому світі, майже недоступному для Особистості, тим більше плоті через використання ними однієї грубої і не чистої енергії, властивої матеріальному світу.

    Якщо Душа звільняється на час від плоті, уві сні або після смерті вона може долучитися до вічної Всесвітньої свідомості, доступної їй лише в міру своєї досконалості.

   Зовнішня свідомість та тимчасовий світ є лише слабким відображенням вічної свідомості, як і вічного світу. Особистість через зовнішню свідомість багато образів і дій сприймає то, як прояв активного і пасивного, зовнішнього і внутрішнього, то, як споживаючого

і створюючого, того що бере і того що дає, навіть чоловічого і жіночого початку. Тим більше в Духовному світі, який є прообразом для зовнішнього та тимчасового світу, ці події та його енергії існують вічно.

   Інакше тоді, як можна пояснити слова Апокаліпсису: «І з'явилося на небі велике знамення: дружина, одягнена в сонце; під ногами її місяць, і на чолі її вінець із дванадцяти зірок. Вона мала в утробі, і кричала від болю та мук народження.» (Об'явл. 12, 1-2), хоч це і символ, але що допускає і жіночий початок на Небі, і материнство.

   У нашому внутрішньому світі, не тільки є частина Царства Небесного, яке несе в собі і полярність, і двостатевість, як і наша тілесна природа - плоть і її Особистість або тваринна душа, а й невидима сутність, сприймаючи її, як Царство Небесне, і під іншим ім'ям, назвавши її Душею.