Душа та її походження

Вивчаючи різні історичні та релігійні документи, у багатьох можна знайти вчення про духовні, безтілесні істоти, до яких можна віднести ангелів, демонів і наші душі.

   Душа, що належить до прихованої та таємної частини внутрішнього світу людини, є вічною духовною сутністю, як кажуть багато релігій, створена Богом, як розповідає про це Біблія, разом з ангелами для слави небесної, і, отримавши спочатку Образ Божий, перебуває самостійною у діях але не у своєму призначенні.

    Душа, як стверджують Святі отці, з'явилася, після того, як Бог вдихнув в особі людини подих життя, і став він живою душею. Не раз ми називали це дихання Духом, але його роль у житті людини має кілька версій і по одній – Дух приходить від Бога і йде до Нього, по інший – так називають вічну Душу, що приходить від Бога і повертається до Нього, а за третьою - Він є активною частиною Душі.

   Святі отці мають різну думку щодо того, з чого складається і як влаштована Душа, але вони одностайні в тому, що вона не абсолютний дух, яким є лише Бог, а має тонке, енергетичне тіло.

   Одні вчення вважають Душу вічно існуючою до появи плоті, інші, в тому числі і християнство, як ту, що починає своє існування з народження людини, а деякі вважають її взагалі тимчасовою істотою, привласнюючи їй тваринне походження.

   Душа згідно з Біблією має бути чистою і у всіх однаковою, у зв'язку з чим немовлята після смерті можуть іти до раю. Виходячи з цього твердження, Душа впродовж свого життя має лише зберегти себе від гріха. Інші стверджують, що Душа розвивається, і це нібито видно з того, як свідомість людини може перейти з тваринного стану ближче до духовного.

   Відповідно до Святого Письма і святих отців, Душа, час появи якої людина не вибирає, як і не вибирає собі тіло і стать, залежить повністю від Бога, отримує заповідь від Нього, жити без гріха, в той же час дозволяючи людині, і щоб «у гріхах народила моя мати» (Пс. 50, 7), і всім людям приймати досі смерть, як наслідок «первородного гріха» «Однією людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть, так і смерть перейшла у всіх людей. Але ж смерть царювала від Адама до Мойсея»(Рим.5:12, 14), хоча від її душі вимагають бути постійним джерелом світла і любові.

   Об'єктивно оцінюючи реальні умови існування людини та її можливості, можна відкрити те, що відмінності у людей між собою виявляються з самого дитинства. У зв'язку з цим люди мають у своєму житті різні можливості та у своєму розвитку різні шанси з іншими, що мало б по-різному змусити їх і відповідати за своє життя.

   За однією версією, визнаною Святим Письмом, приводом появи Душі людини на світ є створення Богом духовного і матеріального світу, в якому людина, отримавши заповідь від Нього про рід людський, повинна жити на Землі зі своїм потомством, чекаючи Суду Божого та своєї долі.

   За іншою версією, справжній устрій внутрішнього світу пов'язаний з тим, що Душа, безумовно визнана найдорожчим творінням у Творця, живе вічно, удосконалюючи Образ Божий, а тіло, як даний засіб для її розвитку в матеріальному світі, спільно з нею несе відповідальність за те, що відбувається в житті людини.

   А ще за однією версією, справжній устрій внутрішнього світу людини пов'язаний з тим, що, як було сказано вище, Душа, вселяючись у людське тіло, потребує допомоги як духовна сутність для проживання в матеріальному світі та тілі. Для цього вічна Душа, використовуючи тваринну душу, що явилася з плоттю, створює з неї свою тимчасову копію і одночасно суперницю, яку ми називаємо Особистістю, що сприяє не тільки розбіжності, а й розвитку Душі, її еволюції.