Особистість, її походження та рівні

    Не складно виявити те, що з одного боку сутність, звана нами душею, може змінюватися і вдосконалюватися, а з іншого - те, що вона може бути керована плоттю, іноді навіть підпорядковує собі душу і домінує в людині.

   Душа, за Святим Письмом, повинна бути чистою і у всіх однаковою, у зв'язку з чим немовлята до 7 років не караються за провини, а померлі до 7 років йдуть до раю. З цього можна зробити висновок, що душа впродовж свого життя повинна лише зберігати себе від гріха, але не обов'язково розвиватися, чого від неї нібито ніхто не вимагає.

   Якщо розглянути вчинки людини з погляду відповідальності, то ми можемо з'ясувати, що гріх російською мовою, позначає похибку, огріх, грецькою мовою - ἁμάρτημα, ἁμαρτία, тобто промах, провинність, непопадання в ціль. Це пояснення більше відповідає погляду на гріх як на промах, який потрібно виправляти, а не карати за нього. Як помилка перетворилася на злочин можна лише здогадуватися. Можливе таким же шляхом, як найменування дітей Божих – рабами, а Отця Небесного – Господарем.

   А ось щоб виявити наявність помилок у людини, дуже важливо, з якого періоду свого існування в тілі душа заявляє про себе та керує людиною. Зазвичай це відбувається у житті дитини лише після 7 років. Починаючи з цього віку, вона може чути внутрішній голос – совість, хоча вона є спочатку у всіх людей. Не всі починають чути її з дитинства, відразу після 7 років, це відбувається у кожного в різний час життя, тому що у людей різний рівень розвитку внутрішнього світу, а його розвиток залежить від ступеня зрілості людини і здатності підпорядкувати її собі.

   Багато людей поділяють думку про те, що душа непостійна, про те, що вона потрапляє під вплив темних сил, що вона може бути доброю та поганою, може поділятися на нижчу та вищу частини. А є ті, які вірять, що людина народжується з тваринною душею, що належить тілу, здатна обожнюватись. Але більшість, не погодяться, дізнавшись, що ці звинувачення стосуються лише однієї душі всередині людини.

   Біблія стверджує те, що тварини при появі на світ мають тваринні душі: «...і сказав Бог: нехай вчинить вода (і земля) душу живу за родом її. І з'явилися риби, птахи, тварини» (Бут. 1,24-25), «а всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому гаду, що плазун по землі, в якому душа жива, дав Я всю зелень травну в їжу» (Бут. 1,30), «все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень травну даю вам усе; тільки плоті з її душею, з кров'ю її, не їжте» (Бут.9,3-4).

   Є думка богословів, що і в людині до звернення її зі світу тварин була тваринна душа, перебуваюча в крові, але що з нею сталося, тобто чи була вона повністю змінена на людську душу, пов'язана з нею чи співіснує поруч із людською, підтвердити не можуть.

   «З землі вийшла і всяка душа живих тварей Душа людська, хоч і подібна до душі тварин у нижчій частині, але у вищій вона незрівнянно краща за неї. Що вона така в людині, це залежить від поєднання її з духом. Дух, вдихнутий Богом, поєднавшись із нею, стільки підніс її над усякою нелюдською душею. Ось чому в собі ми помічаємо, крім того, що водиться у тварин, і те, що властиве душі людини одухотвореної, а вище ще – те, що властиве духу.» (Що таке духовне життя і як на нього налаштуватись. Свт. Ф. Затворник Ст. 34)

   У тексті Біблії можна зустріти такі слова, які стверджують, що в людині даний Богом дух може сприйматися як домінуючий початок щодо Душі, від якого виходить совість, і після смерті він іде до Бога, а Душі нікуди подітися, як іти в пекло: «І повернеться порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його» (Еккл. 12:7), але швидше тут, як і в інших місцях Святого Письма під Духом розуміється Душа, як вічна сутність, якою дорожить Бог, як Своїм Образом.

   В іншому місці написано, що все в людині буде збережено: «Сам же Бог світу нехай освятить вас досконалих у всьому: і досконалий ваш дух і душа і тіло беззаконне в пришестя Господа нашого Ісуса Христа нехай збережеться». (1Фес 5:23).

   На підставі всіх цих слів можна Дух називати найвищою Душею від Бога, а саму Душу - нижчою тваринною душею, між якими існує конфлікт: «Бо не розумію, що роблю, тому не роблю, що хочу, а те, що ненавиджу, то роблю» ( Рим.7, 15).

   І опирається духу не сама плоть, як написано в Євангелії: «бо тіло бажає противного духу, а дух - противного тілу: вони один одному противяться, так що ви не те робите, що хотіли б» (Гал. 5, 17), а те, що керує нею, так звана тваринна душа, перебуваюча в крові, що називається Особистістю.

   Матеріальний світ створювався Богом після духовного, у чомусь повторюючи його, і Він підкорив їх так званому закону дуальності чи полярності. Наділяючи людину Душою, духовною сутністю, Бог дав їй можливість розвиватися і всьому, що існує у внутрішньому світі, за законом дуальності, протиставляючи в ньому дух і матерію.

   Читаючи класиків або згадуючи за минулих часів ставлення дітей до своїх батьків або людей старшого віку, які звертаються до них на «ВИ», можна побачити скоріше несвідоме визнання всередині людини не однієї душі. Ту ж загадку можна виявити і розкрити в традиції деяких народів, при спілкуванні з будь-ким говорити не від першої особи, як прийнято у нас, називаючи себе займенником «Я», а від другої особи, називаючи себе своїм ім'ям або прізвищем.

   Багато людей, спостерігаючи за своїм «Я», вважаючи його єдиною силою керуючою людиною, можуть помітити те, що у нього відсутня здатність розрізняти чисте і погане, не кажучи про святе, немає духовного досвіду, нестача якого усувається дією совісті, голосом Душі, не підпорядковується йому, як і підсвідомість.