Настенька

Двері з протяжним скрипом відчинилися, і маленький пухнастий сніговик проник у квартиру.  Спочатку він потоптався у коридорі, а потім  включив світло. У великому дзеркалі, що висіло на стіні, сніговик побачив своє відображення.

  - Як, добре, що мами немає вдома, а то б мені перепало, - подумав він та й  почав струшувати з себе сніг на підлогу.

   Через кілька хвилин  загадкова сніжна істота перетворилася в десятирічну дівчинку на ім'я Настя, яка зняла валянки, шубку, шапку і кинула їх на підлогу, прямо в калюжу з талого снігу.

У дівчинки був поганий настрій. Цілий день з нею відбувалися неприємні події: з ранку вона довго не могла знайти листівку, яку намалювала для бабусі на Різдво. Потім у неї не вийшло подивитися улюблені мультики по телевізору, тому що в квартирі відключили світло на кілька годин через аварію. Вдень на гірці, де вона каталася з друзями, Настя загубила свої теплі червоні рукавиці. І, нарешті, коли  дівчинка поверталася додому, то прямо перед під'їздом посковзнулася і впала в замет, після чого стала схожою на справжнього сніговика. Кинувши верхній одяг на підлогу, дівчинка попрямувала до своєї кімнати. Сніг розтав і перетворився у велику калюжу посередині коридору.

- Доню, що ти наробила? Чому не склала свій одяг? - запитала мати, коли повернулася додому з роботи.

- Не хочу, - буркнула та у відповідь зі своєї кімнати.

- Але, так не можна, - заперечила мати, - Так гарні дівчатка не ведуть себе.

- А, я не гарна дівчинка.

- Настусю, йди сюди, зараз же. Подивися, що ти наробила. Збери свій одяг. Ти вже доросла і повинна відповідати за свої вчинки. Візьми ганчірку і вимий підлогу та поклади сушитися валянки, щоб  вони висохли  до завтра.

Настя неохоче вийшла з своєї кімнати.

- Коли  це все закінчиться?  -  думала  вона,  прибираючи  після себе, - Це не можна! Те не чіпай! Скільки можна мене виховувати?  Набридло!

- Настусю, дочечко,  ти вже впоралася?  -  почувся  мамин голос з кухні, - Йди сюди, допоможеш мені!

 - Мамо, я не можу. Я дуже зайнята. Мені потрібно нову казку прочитати на завтра у школу, - збрехала дівчинка матері. Вона не хотіла  допомагати, тому що образилась.

- Добре. Читай моя розумнице, а я приготую, щось смачненьке на вечерю. До нас ввечері прийдуть гості, і ми повечеряємо всі разом.

- Я не розумниця, - тихо сказала дівчинка і побігла до себе.

Дитяча кімната виглядала так, як ніби по ній пролетів ураган,  який                                             розсипав все взуття і одяг по підлозі. Потім цей підступний розбишака          розкидав книжки, зошити та олівці по столу, перевернув коробку з акварельними фарбами і навіть не полінувався зірвати штору з вікна.  Він не забув скинути  подушку,  ковдру з ліжка,  а покривало закинути на шафу. Шкідливий вітрюган навіть добрався до книжкової полиці та поскидав з неї геть усі книжки. На підлозі валялися різнокольорові кубики, ляльки, плюшеві ведмедики,  зайчата.

- Це дуже зручно, - вважала дівчинка. – Навіщо складати речі та іграшки на місце, якщо їх так легко потім знайти на підлозі. Узяла і грайся. Мама, звичайно говорить, що після гри все потрібно скласти назад на свої місця. Але навіщо це робити, коли завтра знову потрібно діставати. А так вони лежать собі спокійнесенько посеред кімнати і нікому не заважають. На найвиднішому місці.

Зазвичай, Настя щоб скоріше прибратися у кімнаті, ховала все під ліжко чи під стіл. П’ять хвилин і порядок. Правда на наступний ранок,  збираючись до школи, довго шукала потрібні їй речі та предмети. З ранку безлад знову повертався до кімнати на  колишнє місце. Дівчинка і не думала з ним боротися, вона просто підтримувала його.

Настуся зайшла до кімнати і почала шукати стару товсту книжку казок,  що дісталася їй в спадок від дідуся. Вона дуже довго згадувала, куди її поклала,  але було марно. На книжковій полиці не було, на столі та під ним теж.  Серед іграшок на підлозі дівчинка також не змогла знайти. Після десяти хвилин пошуків, книжка знайшлася під ліжком. Настя, діставши книжку, сіла за стіл, розгорнула її. Деякі сторінки виявилися забрудненими варенням, тому злиплися. Дівчинка почала гортати їх, не знаючи, що почати читати. Спочатку вона захотіла почитати про Попелюшку, але потім вирішила, що краще про трьох поросят чи, можливо, про бабу-Ягу, але і її малявка не захотіла читати.

- Набридло, - вирішило дівча та кинуло книгу на підлогу. Книжка впала і розірвалася навпіл.

- Ну й, не хай, - подумала Настуся. – Вона вже стара і нікому не потрібна. Не хай мама і гості святкують самі, а я спатиму. Не хочу радіти.

Дівчинка узяла подушку, накрилася ковдрою та заснула. Наснився малій пустунці сон,  але не простий, а чарівний.

Потрапила вона в казковий ліс. Йде по ньому, милується, дивиться навколо і дивується, як все навкруги красиво. Усі дерева ростуть в лісі різного кольору. На червоних ростуть шоколадні цукерки. Із помаранчевих льодяники звисають гронами. Замість листя вкладиші та наклейки від жуйок. На гілках синіх дерев красуються банани та ананаси. Земля усипана ірисками  і зефіром.  Не встояла ласунка перед такою спокусою і стала збирати солодощі у кишені, не забуваючи при цьому попробувати кожну цукерку. Вона так захопилася, що й не почула звуки карети, що під’їхала.

- Здраствуй, мила дівчинко, - пролунав ніжний жіночий голос.