Всемогутній кристал та перша чаклунка —2—

Фентезійна казка «Всемогутній кристал та перша чаклунка» —2— присвячується старшому сину моєї рідної сестри Дмитрику Павлюку. Заради нього я створила вигаданий світ злокронів та німфей.

З повагою, авторка Інга Квітка!

Вступ

Раз на тисячу років у родині, що жила в невеликому селі, завдяки прокляттю, насланому злокроном, перероджувалася перша чаклунка. Звали чаклунку Василина.

Чарівним силам Василини не було рівних серед людей. Дівчинка з яскраво-рудим кучерявим волоссям та срібними очима керувала чотирма стихіями. Вона запалювала вогонь, лила воду з пальців, видихала лютий вітер, хитала землю, перетворювалася на будь-якого птаха та звіра. Завдяки власним заклинанням та зіллям Василина зцілювала від недуг.

Глава 1

Коли батьки першої чаклунки дізналися від прабабусі, що в них з’явиться незвичайна, особлива дитина, чоловік та дружина дуже злякалися. Їх заспокоїла прабабуся:

— Ви маєте пишатися. В родині переродиться перша чаклунка — Василина. Її силам та вмінням серед людей на землі немає рівних.

Прийшов час, і на світ з’явилася Василина зі срібними очима та яскраво-рудим кучерявим волоссям. Вона відрізнялася від інших. Із долонь спалахував вогонь, і полум’я здіймалося так сильно, як вона хотіла. Якщо Василині треба було його загасити, з пальців витікала вода. Маленькі хвилі перетворювалися на річку з шаленою течією, здатною все знести на своєму шляху. Подих посилювався, і з відкритого рота вилітав вітер. Коли перша чаклунка тупотіла ногами, під нею здригалася земля.

Проте дівчинка не вміла контролювати чаклунські вміння, і біди, які через Василину траплялися ледь не щодня, майже розвалили хатинку.

Спостерігаючи за ними прабабуся згадала слова матері. Вона попереджала, що прийде час, коли чарівні сили першої чаклунки проявлятимуться частіше. Її треба буде відвести до сусіднього села, в якому живуть чаклуни: три сестри — Марія, Іванка та Надія, схожі одна на одну, — й перевертень — людина-вовк.

Після кожного переродження чаклуни допомагають Василині якомога швидше згадати, як правильно керувати силами й перемогти Тінь — згусток темряви, який відділив від себе Володар.

Вона розповіла про це онучці й порадила їй негайно йти з першою чаклункою до чаклунів.

Вони зібрали речі та вирушили в дорогу, дійшли до краю села та побачили невелику білу хатинку із солом’яним дахом та вікнами й рушили до неї. На дверях було намальовано чотири стихії.

Біля хатинки матуся побачила сестер. Чаклунки сиділи на сходах і вишивали рушники. Їхні рухи були неквапливими, поки одна із сестер — Марія — не помітила гостей.

Сиве волосся тримали стрічки довкола голів й лише маленькі пасма неслухняно визирали з-під них. Довгі темно-червоні балахони легкими хвилями розвіював вітер. Карі очі уважно стежили за ними. Марія задумливо почухала гачкуватий ніс, відклала рушник на коліна й подивилася на першу чаклунку.

На траві поруч із сестрами лежав сірий вовк. Він підвів голову в бік дівчинки та позіхнув.

Не знаючи, чого чекати від хижого звіра матуся Василини заступила першу чаклунку, і вовк підвівшись на лапи, перекинувся через себе та постав у людській подобі.

Василина нерішуче визирнула з-за спини матусі, яка, побачивши, що перед нею не звір, а людина, нехай і перевертень, відступила вбік і показала на доньку. Матуся розплакалася. Вона міцно обійняла першу чаклунку і сказала:

— Нам доведеться попрощатися та, Василино, ти маєш пам’ятати, що я та тато завжди чекатимемо на тебе і віримо, що прийде час, коли ми знову побачимося.

Матуся пішла. Перша чаклунка нерішуче зробила крок уперед, потім ще один, поки не дійшла до учителів. Матуся і тато їй майже нічого не пояснили. Вона зупинилась й не знала, що сказати.

Учитель-вовк спостерігав за Василиною. Він здогадався про що думає перша чаклунка та посміхнувшись, заговорив до дівчинки:

— Привіт, Василино. Ми на тебе чекали. Тобі виповнилося сім років?

— Так, — відповіла Василина.

— Що ж, ходімо. — він запросив її до хатинки. — Ти тут житимеш, — й вказав на сестер. — Вони допомагатимуть тобі, як я. Ти чаклунка, Василино, — перша справжня чаклунка. Твоя мати тебе привела до нас — чаклунів, щоб ти згадала минулі життя. Твої чаклунські сили повертаються до тебе під час переродження — кожних тисячу років. На жаль, цього разу в нас не так багато часу та ми маємо встигнути тебе підготувати.

— До чого? — здивувалася Василина. — Що я маю робити?

— Дуже скоро ти все згадаєш, а зараз відпочинь. Твоя кімната зліва, за нею кімнати сестер. У великій навпроти ми зберігаємо твою книгу з заклинаннями. Я ж стережу книгу на вулиці. Поїж і ввечері виходь до нас.

Василина увійшла до хатинки. У кімнаті, яку для неї приготували сестри, у кутку стояло невелике ліжко, поруч з ним стіл та стілець. На стіні висіли полиці. На них лежали трави, порошки та суміші. У кутку навпроти стояв віник. На столі красувався невеликий кухоль із водою, хліб та гречана каша з теплим молоком.

Дівчинка встигла зголодніти й з’їла все. Вона не хотіла відпочивати та вийшла на вулицю. Сестри продовжили вишивати. Учитель-вовк лежав на галявині та дивився на сонце.

Василина його покликала, і він, обернувшись, підійшов до неї, сказав:

— Я перевертень, Василино. Думаю, ти здогадалась. Ходімо.

Учитель-вовк увійшов до хатинки, до кімнати навпроти її. На столі лежала величезна стара книга. Він перегорнув пожовклі сторінки з вицвілими літерами. Слова у ній ще можна було розібрати. Дівчинка ледве торкнулася книги.

— До речі, ти, як і я можеш перетворюватися не лише на вовка, а на будь-якого звіра чи птаха. Це твій дар.

— Я? — здивувалася Василина. — Я чула від батьків, що маю сили і вони деколи керують мною.

Василина розповіла, що вміє робити і які неприємності стаються, коли вона чаклує.

Учитель-вовк її вислухав. Вона надто мало згадала про попередні життя. Він заспокоїв Василину: