СУТНІСТЬ РЕЧЕЙ

Січень 2056, на борту космольоту і одночасно — в штаб-квартирі ООН

"Все що робиться — робиться на найкраще" — це людству відомо. А от чому? — запитав Рій струснувши "Міру", — та сам же й відповів: ми тут, а віддзеркалює Земля. Там зараз дехто править свій опус, ввівши у сюжет Ехо. Ну і мої бульбашки, звісно. От і виходить "На найкраще", бо як по написаному!

Abba вирішив: коли повернетесь додому, то зачитаєтесь тим твором. Ні, він далекий від "геніальності". Проте запитань в ньому більше аніж відповідей. А ви, ШІ, ой як любите запитання: чати — то ваш "чай". Чекаймо.

І дійсно, в цей час Ніл експериментував з образом Осоли.

"Йдучи по коридору повз чудову фреску Джозе Велою-Занетті, вона зачула характерні звуки тварини, що бігла в апорт.

Ось і він, цей знайомий пес Ніко. Жінка присіла для зустрічі і той за мить ткнувся їй своїм вологим носом в одно коліно, потім в друге. Лизнув, із запалом вихляючи хвостом. І поклавши лапи з мордою на коліна Осоли, застиг в очікувані її зустрічного привітання. Воно не заставило себе чекати. Потріпавши пса за вушками, супроводжуючи це ласкавим: "Хороший мій, хороший!", Осола погладила його спинку, мовлячи:

— Мені треба до Зали засідань Радбезу. Проведеш?

— Ну, звісно ж, казало все тіло пса, вже біжу!

І вони рушили вдвох: пес попереду, жінка ледь поспіваючи, — позаду.

"Як виріс. Майже два роки пройшло, а пам’ятає, як вперше зустрілись у кінологів охорони. Дивне виникнення миттєвої приязності. От і маємо, що іноді пес — найкращий друг самотньої жінки. — Фу, ти, яка дурня лізе в голову!" — Мабуть, паморочилось в Осоли від емоційної зустрічі.

Підійшли до зали. Пес звичним рухом прочинив двері, пропускаючи вперед гостю. Потім попрощався, ткнувшись носом в її ногу, і побіг далі "у справах". Осола машинально осмикнула сукню і рішуче ввійшла до зали.

Панург одразу призупинив свій інструктаж і незадоволено глянув на неочікувану слухачку. Йому вистачило секунди, щоб її впізнати. Та сьогодні був його день. Ще за мить він зрозумів, яка це вдача: сама Європа от-от опиниться у його ніг! "Всесвітня Чайна Імперія" — лунало в підкірці. "Америка і Європа. Ось вам і новітній нащадок "British East India Company"!

— Пані Голова Європейської Комісії! Раді вас бачити! — Виголосив Панург, після чого представився сам і обвівши широким жестом все зібрання, та ставши поруч з Осолою, мовив:

— Керівництво департаментами Секретаріату ООН і Кабінету Генерального Секретаря до Ваших послуг. Ми якраз відпрацьовуємо техніку нового дипломатичного ритуалу — чайний церемоніал. Починаємо із засідань Ради Безпеки. — І далі він стисло ввів Осолу в курс справи.

Після сьогоднішньої пригоди, їй здалось це, як на диво, актуальним. Дійсно, уявляла собі жінка, такий додатковий спосіб перепочинку і ненав’язливого спілкування ще й без шведського столу з його "котловим" присмаком.

Вловивши у виразі обличчя гості жвавий інтерес, Панург презентував їй "Енциклопедію чайних кодів" разом з проспектом новоствореної під Прапором ООН "Neo Herbal Conglomerate".

— Рекомендую, пані Голово, цю скромну ініціативу. Вже є спонсори і чекаємо на нових. Адже за великим рахунком, не в Америку спершу прийшла з Далекого Сходу традиція чаювання. Тому розроблений церемоніал у своїй основі несе дипломатичні підтексти саме у європейському прочитанні.

― Цікавий і ймовірно плідний початок. Думаю, що зацікавлю декого з колег по Євросоюзу одержаними від вас матеріалами. Дякую за співпрацю. ― На сьогодні з неї було явно досить. У скронях починало пульсувати. А ще треба встигнути заглянути у завчасно відібрані секції бутиків, нагадала собі жінка і розпрощавшись з приємним товариством, залишила "Раду безпеки".

Усе ж у неї відклалось позитивне враження. "Дотепна і хвацький цей чоловік, Аугусто Панча. Треба по приїзду додому обговорити його ідеї з Реллем, адже зроблено тонкий натяк долучитись до чайного бізнесу" ― підбила Осола".

На цьому абзаці Ніл зупинився ― далі не давав зосередитись внутрішній неспокій:

― "І чом це весь час нагадує про себе це примарне "Ехо"? Воно ж на тому далекому кораблі, а у мене всяк раз виникає нав’язливе бажання вплести його в сюжет. Містика? Або що?"

― "Ні, друже Ніл", ― продовжував автор розмірковувати вголос сам з собою, ― "Тобі треба пришвидшити розв’язання чайної інтриги, інакше сам можеш роздвоїтись і перетворитись на бульбашку!" ― Ледь він закінчив, як знову почув її загадковий голос:

Не переймайся. Це звичайний резонанс. Художні натури занадто чутливі до гри хвиль інформаційного простору. Вам космічні відстані ­ не завада.

― Та як же не перейматись, коли воно засіло і скубе з середини, скубе! ― Відчайдушно вигукнув Ніл. І одразу з острахом оглянувся, чи не зреагував бува, хто на його стинання, й продовжив: