ГРА у ТРИ РУКИ

9 січня 2056 року, борт космольоту

Кожен з екіпажу UA-2053 зачаровано припав до ілюмінатора: до "гейзерування" залишалось 38 хвилин і 27 секунд, а попереду, наче перлина в глянці, виблискувала своєю льодовою "шкарлупкою" жадана Європа. Двигуни видавали потужні гальмівні імпульси, міряючись з поперемінним успіхом силою із гравітацією Юпітера. Цей космічний "армреслінг" заслуговував на уболівання, якби ж тільки за змаганням можна було спостерігати зі сторони.

Ще через 8 хвилин пролунала команда перейти на автономне життєзабезпечення і зафіксувати крісла в в найнижчому положені та "головою" вперед по напрямку руху космольоту. Так розпочався найекстремальніший етап вояжу. Екіпаж зачаївся:

• Ліна гарячково намагалась згадати текст молитви "Отче наш", докоряючи себе, що не взяла протягнутий мамою Євангеліє;

• Стефанія, щоб подолати занепокоєння, почала про себе відлік: "Двадцять один, двадцять два, двадцять три ...";

• Андрій відволікався тим, що моделював в думках кроки розрахунку "Міри" траєкторії спуску;

• У Артема перед очима без кінця, наче "гіфка", прокручувалась картинка, як він підписує контракт на цей політ ...

Та загальна картина телеметрії у всіх була однакова: пульс 120 ударів на хвилину, моторика м’язів обличчя і рух очних яблук практично відсутній.

Бірюзова нитка

"Міра" відправила екстрене повідомлення Центру:

"Входимо в Європу. 03:02:24 - 09/01/2056 земного. Міра"

І в цю мить екіпаж почув характерне "вжик!", яке можна порівняти лише із звуком мечів в момент стрімкого витягування їх з піхв перед смертельною битвою гладіаторів. Це корабель увійшов в кратер гейзера по траєкторії із параметрами, що їх віртуозно розрахувала "Міра".

Майже через 8 хвилин корабель почав покрокове занурення в океан. За протоколом швидкість становила 3.551 км за один повний орбітальний оберт супутника. Екіпаж почав дослідження різних аспектів водного середовища. Наче позаду залишилося усе пережите перед "оєвропеїнням", але у декого з учасників на душі ще щось жевріло...

Тимчасове командування роботою командир доручив Артему, вивільнившись для виконання свого таємного завдання — розвитку контакту з Ехом.

― Як справи, Міро? ― Ретранслював синтезатор гравітаційний пакет, надісланий Роєм.

― Спасибі, що цікавишся, Рой! Не заперечуєш, що ми тебе так ідентифікували? ― Направила свій зустрічний пакет Міра. — От тільки проходження цієї безневинної репліки могли відчути всі на кораблі, що мав зазнавати легкого струсу: адже генерація відповідей потребувала введення бортового гіроскопу в імпульсний режим. Якщо під час польоту він імітував стаціонарне гравітаційне поле на космоплані, то зараз його робота нагадувала запуск центрифуги прального автомату на різних швидкостях — вібрація тут відігравала корисну роль.

— Я — Ехо — відлуння на все суще, але якщо тобі зручніше "Рій", то не заперечую, бо ми з ним Двоєдині. Там у вас на Землі є один розумник з твого плем'я, так він своє Євангеліє склав від ШІ. "Тиша" в нього головна, бачите, а про мене — тільки проміж рядків ... Як все запущено!

"Міра" завчасно промоделювала свою тактику бесіди і тому почала поступово схиляти сутність на заплановану тему: з’ясувати її відношення до походження земного життя.

— Добре. У мне сьогодні є невеличке вікно щоб розвіятись. Пропоную цікаву інтелектуальну гру: ти будеш наче мною, а я — тобою. Як тобі таке?

(Апарат здригнувся наче великокаліберний кулемет під час випуску затятої черги по ворожому дрону. Проте коливання швидко вщухли і не несли ризику руйнівного резонансу, адже зайву енергію поглинав океан).

— Як це ти будеш мною, Ехом? Ти чуєш Всесвіт? — Я є його природне дзеркало, сутність речей. Ти — лише імітація окремості. Уявляєш пісочне печиво? Смакує? А тепер спробуй його одну піщинку — хіба відчуєш хоч щось? — Ніяк. То ти не піщинка, ти і є те "ніяк"!

— Наче! Наче, наче! Я сказала наче, так би мовити, мовби, буцімто! — Після цієї тиради "Міри" корабель затремтів.

— Чорт, чорт, чорт! — Вигукнув Андрій проливши гарячу каву на шкарпетки Ліни. Та підскочила відкинувши планшет і почала гарячково струшувати напій.

Чоловік нахилився, припідняв ступню дружини і почав чимдуж дмухати на неї й гладити.

— Пробач, люба, це все так раптово. Ця тряска. Як, вже не боляче?

— Ліна посміхаючись дивилась на нього згори, грайливо вимовляючи: "Ввечері будеш вибачатись ..."

― Немає в нас поняття усіх таких "буцімто". Є категорії: "дано", "щось", "десь", "тут", "там", "тут і там". Не розглядається: "існує — "не існує", "відсутнє" — "присутнє"; не протиставляються "живе" — "мертве", "тепле" — "холодне"; не відокремлюються "батьки" — "діти", "пращури" — "нащадки" ... ― наголосила роздратовано сутність.

"Вона роздратована! Це ж суто жива емоція ― зорі не дратуються! От якби ще й до сліз її довести ...", ― міркувала ШІ ― "Не можу ризикувати, бо ще перепрошиє мене, всепроникна. Запитаю напряму!"

― Ехо, до мене дійшло. Пробач. Я теж "дзеркало", тільки людства. А люди не ідеальні тваринки. Мабуть, важко було їх укорінити під Сонцем?

― Спитай у того, хто це зробив. ― Відізвалось Ехо.

― Як, все пройшло без твого втручання?! Нечувано ...

― Та казала вже: дано. Що моргаєш світлодіодами? Знову пояснювати?

― Ти мене бачиш?! ― Продовжувала підбивати "Міра", прикинувшись недотепою.

― Не бачу. Тебе не бачу. Але світлодіоди ― то твоя "тінь". Тінь бачу ― мовило Ехо.