ЧИМ ДИХАЄМО

Грудень 2055 року, Київ

Зручно вмостившися в затишному куточку патіо, Севастян занурився в надісланий Нілом текст. Полюбляючи професійно вичитувати твори в роздрукованому вигляді, озброївшись гостро відточеним твердим олівцем, він наче морепродукти в китайській закусочній, нанизував на його кінчик слова.

Та тиша не для тих, в кого бід боком трирічний "чомучка" на ядерному паливі. Севастян тільки но занурився в сентенції Циркуляра Єврокомісії №..., як йому на коліна забрався Ростик:

― Розкажи мені казку про чарівну бульбашку, тато! Що тут поробиш ...

― А давай, я тобі почитаю про неї ― знайшовся Севастян.

― Тільки казку. Не так, як вчора. Я просив тебе про пригоди Незнайки в лікарні, а ти мені щось там про якийсь "купероз". ― "Треба же, запам’ятав таке слово" ― з подивом відзначив батько.

― Ну, добре, слухай. — І він почав читати малому епізод про явлення астронавтам космічних пухирців.

― А що таке "суність"? ― Запитав син.

― Не "суність", а  с-у-т-н-і-с-т-ь — по буквах мовив Севастян. Це ті бажання, що у нас всередині.

― Де? В животі? Ма-мо-о! У мене в животі пухирці! — Заволав бідолаха.

На його зойк одразу з кухні прибігла мати.

― Що з животиком, Ростик? Надувся, пучить, болить?

― Нелю, облиш. Це фігура слова. Я йому оце читаю, а він нафантазував. Бо не дослухав моє пояснення, із вдаваною суворістю звернувся до сина батько.

― Сутність не в животі, а в голові! ― Підсумував Севастян.

― Ой лишенько! ― Заволала Неля! Звідки це взялося?! Покажи но негайно, що ти читаєш нашій дитині! ― І поцупивши з рук розгубленого чоловіка стос паперів, вона почала читати.

Спершу гортала сторінки взад — вперед. Потім вмостившись в чоловіче крісло почала вчитуватись. Ростик підійшов до мами, і спершись ліктями об її ногу здивовано дивився рядки літер. Запала тиша.

― "Просто бере долоню того хто впав, і каже: — Ти є." ― Промовила дружина  впівголосу. ― Яка сила! А де початок роману? Де перші сторінки, Сєво!

― Зараз я вичитую фрагмент. Повнив варіант ― в моєму ноуті. До речі, це не роман, а повість.

― Повість, повість. Але яка! Роздрукуй. Зараз закінчу з приготуванням вечері і буду читати.

― Мамо, а про пухирці? ― Ледь не плачучи хнюпив малий.

― Татусь тобі обов’язково дочитає. Не бійся. Це ж тільки казочка. Ми і не таке з тобою читали. Піди краще принеси свою "видувачку" і ви з татком спробуєте зробити таку саму хмарку ось над цим столиком, як там в книжці. Біжи, синку.

Так плавно сімейство присвятило вільний вечір пізнанню сутності і грі з нею. І її ехо мало бути почуто на околицях Сонячної системи вже іншими. Тими, хто ганявся за новим знанням з космічною швидкістю.

Нитка кольору індиго

5 Січня 2056 року на підльоті до Юпітера

На екрані потужного бортового телескопа Європа світилася, ніби кришталева куля. Знову стояла тиша і Ліна відчула, що космос їх слухає. В ці декілька годин "Місяць" Юпітера знаходився прямо по курсу зорельота. Посадку запрограмовано після повного оберту планети через 85 год. 13 хв. (3,551 земних діб). Та їх корабель наче вже вистрелив свій буксирний фал в напрямку точки зустрічі. "Наша нитка знайшла себе в мереживі зірок" — прошепотіла Ліна, відчуваючи, як шкірою пробігли мурашки. Її замріяність перервав сигнал загального збору ― командир викликав на інструктаж.

"Командир на містку!

Доповідаю. Я порозумілась із нашою "гостею". Віднині її робоча назва — "Рій". Спілкуємось староарамейською мовою. Рій надав координати оптимальної точки нашого занурення під льодову мантію Європи. Це ― жерло незамерзущого гейзера глибиною 6.8 км і діаметрами конуса від 35 до 60 метрів. Враховуючи щільність "європейської ропи" ми маємо пройти його за 8÷10 хвилин. За дотримання таких умов екіпаж повністю убезпечить себе від додаткового впливу радіації. Але опромінення наближене до гранично допустимого рівня неминуче в силу відомих вам характеристик. Тому не пізніше як через 61 годину 8 хвилин всі повинні прийняти протирадіаційний препарат. Подальша робота ― за протоколом занурення.

Є запитання?"

― А що до Рою, його ідентифіковано? ― Запитав Андрій.

― Рій не підлягає ідентифікації. Адже у нього не запитаєш паспорт. Звідки він, хто батьки і поручителі? Навіщо питати? ― Ми це всі і так знаємо ― фізики-ядерники і астрофізики. З іншого боку ще раз вам нагадаю: Рій ― це розподілений розум. Будь-яка окрема часточка цього феномену позбавлена свідомості. Є тільки за "анти-Юнгом" ― колективне свідоме. Воно, тобто Рій, визнає себе просто як є. Крапка.

― То як же ми можемо покладатися на ці рекомендації? Це не самовбивство? ― вихопилося у Стефанії.

― Звісно, я, "Міра", звірила надану Роєм інформацію з картографією Європи і фізичними даними мантії та води океану, скориставшись дослідженнями місій Voyager, Galileo і Europa Clipper. Все знаходиться в рамках допустимої похибки.

На цьому всі заспокоїлися і розійшлися відпочивати.

Червона нитка

"Міра" вийшла на зв’язок з Центром:

"Надсекретно. Продовжую підтримку місії. Створено речовий синтезатор. Вашу первинну інформацію підтверджено: СТАРОАРАМЕЙСЬКА. Рій надав достовірні дані про точку пенетрації мантії і параметри заводнення.

Час для зворотного відліку - 84:36:11

Екіпаж проінструктовано, діятиме за протоколом. Міра"

Як тільки Ліна і Андрій влаштувалися, щоб заснути, він тихенько запитав: