******
Мій дім – моє місто, моя країна.
Мій дім там, де живуть батьки.
Шістсот кілометрів (з хвостиком) це – Україна.
Та не змірять цифрами людської душі.
Мій дім тут. І я цим пишаюсь!
Я нікуди не їду, зустрічаю весну.
Кожен ранок з вірою прокидаюсь,
А вночі годинами просто без сну…
Українці – сильні, сміливі, незламні.
Ми ВПЕВНЕНІ точно у своїй перемозі.
Російські солдати тікають, ховаються,
А ми сіємо жито в полях при дорозі.
Так було, так є, і так буде завжди!
Ми борімось крізь страх і нестерпну втому.
Бо ми знаєм, що вдома кожна українська родина
Чекає свого солдата живим додому!
******
- Ваш абонент не може... - Що? Прийняти мій дзвінок?
Не може підійти до телефону?
А я дзвоню, вичікую гудок,
Ну а ще більш чекаю тебе вдома.
Війна... Війна прийшла в наш дім о п'ятій ранку,
Й дарма я намагалась вберегти
Тебе, мій син, бо ти ж такий який батько,
Не міг би просто осторонь пройти.
А я? А що мені? Пишаюся тобою
І злюсь на тебе, що пішов у бій.
Ти ж був моїм сердечком і душою,
І мав прожити в щасті і без війн.
Я знов дзвоню і плачу - знову тиша...
В моїм волоссі тільки сивина.
Коли ти йшов, сказав: «Пробач, ма. Так уж вийшло,
Що в дім наш нагло вторглася війна.»
Закрила очі, згадую всі ночі,
Проведені над ліжечком без сну.
Твій перший крок, слова і карі очі
І день народження твого - оту весну.
Я вже й не пам'ятаю, коли спала,
Сиджу-сиджу ночами близь вікна.
Ніколи сину так я не страждала…
До нас у дім підкралася війна…
А я пишаюсь. Чесно. Справді, сину.
І батько теж пишався би тобою.
Та ти ж у мене сонечко, єдиний.
Пішов. А я у тиші. Самотою.
Я знов дзвоню. Вже всоте, як не більше.
І тут! Я чую голос твій! – Живий!
«Пробач, мамуль. Та так уж вийшло –
Хотів набрати та зв'язок слабкий…»
******
Я так люблю тебе, закохана без тями.
Все більше, більш закохуюсь щодня.
Люблю душі клітинкою останньою.
Люблю тебе! Тебе, МОЄ ЖИТТЯ.
Люблю, що народилась в Україні,
Закохана у ріки, і ліси.
І бути донькою у цій родині,
У Конотопі рада я зрости.
Я вдячна вчителям, любила школу
За досвід, юність і знання.
Я вдячна всім, хто був зі мною поруч
І тим, хто вчасно канув в небуття.
Люблю життя за сина добрі очі,
За змогу обіймать його щоранку.
За чоловіка, що трима за руку,
І за розмови щирі до світанку.
Закохана в життя я за роботу.
Люблю сніги і спеку, літній грім.
Люблю життя за вірність і турботу,
За книги, мрії і мій рідний дім.
Я ще живу, закохана у ранки.
Роблю усе, щоб було не дарма.
Із вдячністю стрічатиму світанки,
З надією, що скінчиться війна.
******
«Я тут, моя кохана. Відчуваєш
Відредаговано: 11.05.2022