10

Світлана вирішила поїхати до колонії, де відбував покарання Сергій,  щоб отримати про свого чоловіка більше інформації. Звичайно, їй треба було зробити це з самого початку їхнього знайомства, але, як усім добре відомо, кохання засліплює... Побачивши свідоцтво про шлюб, начальник колонії показав їй особову справу  колишнього ув'язненого. Виявляється, ніяким водієм -дальнобійником, засудженим за смертельне ДТП, Сергій не був, а був він банальним шлюбним аферистом, що "розводив на гроші" самотніх жінок, обираючи своїми жертвами або жіночок старшого віку, або інвалідів - саме на цьому спеціалізувався. Йому йшли назустріч, бо вмів дуже добре втиратися в довіру, був гарним психологом. А він, обравши слушну нагоду, виносив з домівок обдурених жінок усе цінне - і потім з'являвся десь в зовсім іншому місці Радянського Союзу, часто з новим, "чистим" паспортом - і починалося все спочатку.

 - Я раджу вам терміново звернутися до міліції, - сказав начальник колонії Світлані на прощання. - Якщо швидко зреагувати, то злочинця можна упіймати по гарячих слідах. А далі він уже піде під суд як рецидивіст, і отримає значно більший термін.

 Світлана подякувала й  попрямувала додому. На душі було важко, проте вона нікому нічого не розповіла. І в міліцію звертатися не стала - подумала, що скоріш за все Сергій ( чи було це його справжнє ім'я, хтозна)  накивав п'ятами відразу після того, як вона поїхала на навчання, отже минуло вже цілих два тижні, і тепер легше знайти вітра в полі,чим його - він може поселитися в будь-якому куточку країни і сидіти тихенько, не "засвічуючись". А на неї чекали б допити, розслідування, її історія обов'язково потрапила б на людські язики,  і за майбутньою дитиною закріпилося б на усе життя тавро дитини злодія. А вона цього не хотіла. Хай там яким нечесним виявився її коханий чоловік, дитя своє Світлана вже любила і вирішила дати йому усе найкраще, що тільки могла.

  На запитання сусідів, де це Сергій, що його не видно, спокійно відповіла : "Так він моряк, знову в рейс відправився..." А потім. коли вже минуло трохи часу, говорила всім, що з чоловіком розлучилися, мовляв, "не зійшлися характерами". Люди, звичайно, перетерли новину на язиках, але швидко й забули - хіба мало розлучених жінок навколо? З кожним роком їх усе більшає... Вона й справді оформила розлучення - лише заочно.

 А за кілька місяців народила дівчинку Марійку. Пригадуючи неприємне враження  від розмови з лікарем в обласній лікарні, вона не поспішала стати на облік, аж поки термін  був уже такий, що її не могли змусити зробити аборт. Втім, вагітність проходила без проблем, і народила Світлана легко. а вже через два тижні вийшла на роботу - бо були жнива, гаряча пора, не було можливості засиджуватися вдома. Найняла для донечки няньку - сусідку - пенсіонерку, платила їй деяку суму, а сама постійно прибігала погодувати дівчинку, поглянути, як вона там.

  Марійка росла безпроблемною дитиною. Добре спала. мала гарний апетит, майже не плакала, ще з самого малечку у всьому допомагала мамі. "Ти - мої руки". - сміялася Світлана не раз, спостерігаючи, як крихітна дівчинка береться мити посуд чи підмітати підлогу. Незважаючи на пережиті випробування, вона була щаслива. як ніколи.

  Донечка підросла, пішла в дитсадок, закінчила школу. Вступила до інституту - захотіла стати вчителем. Світлана раділа її успіхам. А коли Марійка вийшла заміж та народила дівчинку. то вирішила назвати її на честь мами. Так і стало в родині дві Світлани  - велика та маленька...