9

Cвітлана замислено дивилася у вікно автобуса, за котрим пролітали знайомі краєвиди. Вона поверталася додому після того, як два тижні провела в обласному центрі на курсах підвищення кваліфікації. Заняття були цікавими, вона дізналася банато нового і корисного для себе. І все ж їй не терпілося швидше дістатися своєї домівки. Адже там чекав коханий чоловік, якому вона поспішала повідомити радісну новину. У них буде дитина!

  Коли вона тільки приїхала до міста та розташувалася у гуртожитку, раптом відчула себе зле. Нудило, болів живіт, піднялася невисока температура. Світлана подумала, що, можливо,  виною тому був пиріжок, який вона купила на вокзалі. Але на другий день неприємні симптоми не зникли, і довелося йти до лікаря. На дверях терапевтичного кабінету висіло оголошення : "Для жінок - обов'язково мати довідку від гінеколога." Тож довелося займати чергу й туди.

 Немолода жінка з похмурим обличчям оглянула її, задала кілька обов'язкових запитань, а потім раптом сказала:

 - Виписувати направлення на аборт?

 - На що? - не відразу зрозуміла Світлана.

 - На переривання вагітності.  У вас лише п'ять - шість тижнів, термін невеликий. Ну чого ви так на мене дивитеся, ви ж не збираєтеся народжувати?

 - А чому б і ні? - оговталася віж першого шоку Світлана. - Що, в мене  якісь протипоказання до народження дитини?

 - Та ви, жіночко, одне велике протипоказання, - пробурчала лікарка. - Подивіться на себе, як ви будете займатися дитиною? За вами самою догляд потрібен. Та  ще й невідомо, яка у вас генетика, може народитися теж каліка...

  Світлана скипіла:

 - По-перше, ніяка я не каліка. І  догляд за мною не потрібен, все прекрасно можу сама робити. Якщо потрібна буде допомога - то в мене є чоловік!

 - Та робіть, що хочете, - байдуже промовила лікарка, заповнюючи медичну картку. - Тільки щоб потім пожалкувати не довелося... Ось я вам написала направлення, підете до вашої районної жіночої консультації, станете на облік...

  Світлана вийшла з лікарні, і аж тут, на пожвавленій міській вулиці, серед безлічі пішоходів, які прямували у своїх справах, її захлюпнула величезна хвиля щастя. Назад у гуртожиток вона йшла повільно і обережно, мов несла щось дорогоцінне і боялася його розхлюпати. Швидше б уже додому, до Сергія, поділитися з ним радісною новиною!

  Але попереду ще було десять днів курсів, і, незважаючи на те, що програма була насиченою та розслаблятися не було коли, Світлані здавалося, що час пливе нестерпно повільно. Уночі вона прокидалася і лежала в темряві, слухаючи сонне дихання сусідок по кімнаті та подумки розмовляючи з майбутньою дитиною. Хто це буде - хлопчик чи дівчинка? Як він  чи вона виглядатиме, на кого буде схожим? Вона стане найкращою, найтурботливішою мамою у світі, а Сергій буде люблячим татусем.

 Перед тим, як їхати на навчання, Світлана зняла з ощадкнижки усі свої гроші та віддала Сергію. Вона зробила це  на його прохання -  чоловік висловив ідею, поки вона буде на курсах, зробити в домі давно запланований ремонт. Потрібно було купити будівельні матеріали, сантехніку, обновити дещо з меблів.

 - Коли приїдеш - то не впізнаєш наше гніздечко, - посміхнувшись, сказав він їй.

  І от вона вже швидкою ходою підходить до свого будинку, відкриває хвіртку. Зовні ніяких слідів ремонтних робіт не помітно, але основне впорядкування мало бути здійснене всередині, а там може й на нову покрівлю та вікна-двері назбирається, - заклопотано думає вона. Тепер, коли їх незабаром стане троє, потрібно, щоб дім виглядав якнайкраще і мав усі зручності.

  Підійшла до дверей, натисла коліном ручку - зачинено. Ключ знайшовся у тайнику - за віконницею. Де ж Сергій? Але час ще не пізній, можливо у магазин пішов. Він знав, коли вона повернеться, мабуть збирався купити щось смачненьке на вечерю. А в магазині може бути черга...

  У будинку, на її подив, нічого не змінилося. Жодного ремонту Сергій не зробив. Може, не вдалося дістати потрібні матеріали? Нічого, вона сама цим займеться. Хоча зараз все було в дефіциті, Світлана вже мала знайомих у торгівлі, знала, до кого звернутися.  І все ж вона була трохи розчарована - адже доведеться  оббивати пороги,  домовлятися, терпіти незручності від ремонтних робіт,  а вона ж чекає дитину... Думки перескочили  на приємну новину, яку мала сповістити чоловікові. Де його носить? Вона вже відчувала роздратування, помічаючи у домі  безлад - криво заправлене ліжко, брудні чашки на столі, шматок хліба, що вже покрився цвіллю...

  "Ох уже ці мужчини..." - подумала, - "варто залишити самих на якийсь час, і вони стають безпомічними, наче ті діти."

 Вона швиденько заходилася наводити лад, прибрала на кухні, перейшла до спальні - і тут їй здалося, що щось не так, чогось бракує. І справді - на тумбочці не було маленького телевізора, який вона нещодавно купила. "Поламався? У ремонті? Чи...?"

 Серце раптом ніби провалилося кудись, потім затріпотіло як пташка, Світлані запаморочилось у голові. "Мені не можна хвилюватися, - подумала вона. - Треба заспокоїтися."

  І  справді вона заспокоїлася. Коли відкрила дверцята шафи і побачила порожні полиці там, де зовсім недавно лежали Сергієві речі ( а вона ж йому турботливо купила усе новеньке, він прийшов із колонії з одним невеличким рюкзаком) - то вже не плакала і не панікувала. Коли збагнула, що з вазочки у серванті зникли її скромні "дорогоцінності" - маленькі золоті сережки  та ланцюжок, які вона зняла перед тим, як їхати на курси і залишила вдома, побоюючись злодіїв  - то вже навіть здивування не було.

  Злодій виявився свій, пригрітий під боком. Він забрав не тільки гроші, які Світлана наскладала протягом кількох років, не лише золото й телевізор, а навіть орден, котрий їй вручили тоді за трудові досягнення. Раптом її розібрав сміх. Вона сиділа серед пограбованої спальні і сміялася.

 -Яка ж я дурна! - сказала  голосно. - Життя мене вчило - вчило, та нічого так і не навчило! Але ми ще побачимо, хто кого...