2

Лілія тільки набрала в груди повітря, щоб сказати нахабній пройдисвітці все, що про неї думає, аж тут рипнули двері і на порозі намалювався сам винуватець розбрату — віроломний Ромасик.

Він ніс у руках пакет із супермаркету, з якого визирали горлечка двох пляшок шампанського та коробка з улюбленими Лілією еклерами.

Чоловік зупинився на порозі, вражено дивлячись на білявку, яка з королівським виглядом розсілася посеред передпокою.

— Кіро, ти що тут робиш? — нарешті видушив із себе, миттєво червоніючи на виду.

— Тебе, любчику, чекаю, — заявила Кіра. — Ти, бідося, все ніяк не міг наважитися сказати своїй колишній про нашого майбутнього малюка і про те, що ти переїздиш до мене. Ну от, я полегшила тобі життя — все зробила сама. До речі, Лілечка —  хороша дівчинка, вона все зрозуміла і  скандалити не буде. Правда, сонце?

Вона насмішкувато дивилася на Лілію, а тій раптом стало все одно. Неначе хтось натиснув на вимикач і погасив світло. Світло у її душі. І тепер вона найбільше хотіла лише одного — щоб ці двоє швидше забралися з її дому і більше ніколи тут не з'являлись.

— Лілю, я зараз все поясню, — пробурмотів буряковий від незручності свого становища Роман. — Давай поговоримо наодинці…

— Немає сенсу розмовляти наодинці, — тихо сказала Лілія. — Забирай свої речі і вали звідси!

— Фі, чому так грубо, — спробувала продовжити блазнювання Кіра, але Лілія несподівано штовхнула її в плечі, аж та звалилася з пуфика на підлогу.

— Гей, легше, ти, скажена! — заволала Кіра. — Я, між іншим, вагітна! 

— Чеши звідси, бо зараз ще додам, — Ліля схопила з підставки довгу парасольку-тростину і замахнулася. Непрохана гостя позадкувала, тягнучи за собою Романа, який прикривався, неначе щитом, пакетом із шампанським та тістечками. І так вони, під напором Лілії, безславно відступили за межі квартири, а господиня з силою захряснула за ними двері.

Роман ще пробував набирати її номер, але дівчина тут же занесла його в "чорний список".

Вже пізніше, коли обурення трохи стихло, вона спакувала його речі і виставила до тамбуру, написавши у Вайбер, щоб приїхав та забрав. Коли визирнула через якийсь час — майданчик був порожнім.

Роман більше не з'являвся — можливо, образився, а може, дійсно, йому стало легше, що жінки все вирішили без його участі.

Часто чоловіки не наважуються щось кардинально змінити у житті, поки їхні супутниці не візьмуть цю справу до своїх рук. От тільки чому тоді "слабкою статтю" називають жінок? Останнім часом Лілія часто над цим замислювалась.

Але найбільше її непокоїли все ж не абстрактні філософські роздуми, а цілком реальні життєві речі.

Наприклад, платіжки за комунальні послуги. Раніше комірне сплачував Роман через банківський мобільний додаток, що було вельми зручно. Лілія навіть не знала, як те все робиться.

Тому коли невдовзі після того, як Роман забрав свої речі і зник з обрію, надійшли ті самі платіжки, Лілія дивилася на них, як баран на нові ворота. Невже газ, світло і вода обходяться так дорого? Це ж просто жах! У неї немає таких грошей!

Вона негайно набрала мамин номер, і коли та відповіла, схвильовано промовила в слухавку:

— Мамо, майже три тисячі за опалення — це нормально?

— А що зробиш, — меланхолійно відгукнулася мама. — Держава зовсім не дбає про людей. От раніше було…

Лілію зовсім не цікавило те, що було раніше — вона хвилювалася через власний фінансовий крах, що маячив зовсім близько.

— Мамо, що мені робити? Я банкрут, — видихнула вона. — Без Ромки я не проживу…

— Лілечко, із будь-якої ситуації існують принаймні три виходи, — відзначила мама. Вона до виходу на пенсію працювала викладачем філософії, отож добре знала, про що говорить.

— І які ж ці виходи? — Ліля знервовано ходила кімнатою, не в змозі заспокоїтись.

— Ну, ти можеш продати цю квартиру, придбати меншу за розміром, а на різницю якийсь час жити…

Лілія навідріз відкинула цю ідею. Не хотіла вона розлучатися зі своєю оселею, у яку вклала стільки сил і грошей, котра була джерелом теплих спогадів про дитинство, бабусю з дідусем…

— Тоді шукай роботу, — запропонувала мама другий варіант.

"Мабуть, доведеться так і вчинити", — з сумом подумала дівчина. Вона вже звикла до безтурботного життя, і їй так не хотілося знову цих ранніх підйомів, штовханини в громадському транспорті, нервів та колотнечі…

— Або ти можеш знайти квартирантку, — продовжила мама. — Все одно три кімнати для тебе самої — це забагато...