4

Вдома, увечері, Юля ні-ні та й знову поверталася думками до свого розслідування. Врешті-решт вона не витримала, відкрила ноутбук та ввела у стрічку пошуковика: "Чорний Ворон. Останній день". Перше ж посилання спрямувало її якраз на той літературний сайт, де Нечипоренко викладав свої твори.  Дівчина налила собі чаю, поставила поруч тарілку з печивом і заглибилася в читання. Спершу вивчала написане уважно, потім тільки переглядала  сторінки "по діагоналі", не знаходячи в оповіданнях нічого особливого. Звичайні "страшилки", автор яких намагався наслідувати Кінга, та, чесно кажучи,  до рівня класика не дотягував. А плюс до того, її  ще дратували помилки, за вчительською звичкою Юлі так і кортіло правильно розставити коми та розібратися з  граматикою.

Зітхнувши, вона закрила  сторінку з оповіданнями і вирішила спробувати почитати блог письменника. Можливо, саме тут криється відповідь на питання - що ж саме підштовхнуло чоловіка до фатального вчинку?

У блозі Віктор писав в основному короткі нотатки, у яких скаржився на відсутність читачів, на те. що інші письменники приводять за собою на сайт "куплену" групу підтримки, яка підіймає їм рейтинг,  а по-справжньому талановиті автори не можуть пробитися. Скоріше за все, під останніми він мав на увазі себе. Потім все частіше у блозі почали траплятися посилання на літературні твори, герої яких добровільно йдуть із життя. Нечипоренко проаналізував, наприклад,  книгу ессе Григорія Чхартішвілі "Письменник і самогубство" - з його записів Юля зі здивуванням дізналася, що покінчили життя самогубством у світі більше трьохсот письменників. "Нічого собі, виявляється, це не така вже й безпечна професія", - подумала дівчина. Їй, як психологу, стало набагато цікавіше читати роздуми про людську природу, смисл життя і творчості, аніж байки про вампірів і відьм. "Виявляється, Нечипоренко міг писати досить цікаво, чому ж йому ніхто не підказав, що трилери та містика - зовсім не його жанр, йому б нон-фікшн зайнятися", - Юля навіть виписала для себе у блокнот цитату, що їй особливо сподобалася: "Творчість - це картина, написана власною кров'ю".

Наприкінці блогу Юля прочитала такі рядки: "Мені все частіше у Фейсбуці трапляються на очі нагадування про смерть, тлінність усього живого, про те, що  всі наші старання досягти успіху закінчуються нічим. Але разом з тим я бачу і приклади людей, котрих при житті не визнавали, а всесвітньо відомими вони стали лише після своєї смерті... Що це - випадковий збіг, чи підказка Долі, якою я маю скористатися?"

Далі записи блогу обривалися, а наступного дня на сайті було викладене оповідання "Останній день" із тією самою передсмертною запискою...

****************

Настав новий день, і  повсякденні шкільні турботи знову обступили  Юлю. Зайнята своєю роботою,  вона майже не згадувала про справу Аліни та Віктора. В кінці кінців, усе було очевидно - письменник справді був трохи "схиблений" на тому, щоб стати популярним, на це й життя не пошкодував. А дівчина-блогерка скоріш за все написала цю передсмертну записку просто заради "приколу", щоб заінтригувати своїх підписників та збільшити кількість переглядів її прямого ефіру. А те, що вона послизнулася на даху, - було всього лиш трагічною випадковістю...

У поліції, певно, зробили такі ж  самі висновки, тому що Сергій більше не приходив і не телефонував . Ну й добре, що вдалося з усім розібратися. Проте, як тільки Юля так подумала, сталося геть непередбачуване. До кабінету психолога увійшла та сама Рита, яка, за словами подруг Аліни, була її "конкуренткою". Дівчина виглядала так, наче недавно плакала - повіки почервоніли, під очима розмазана туш.

 - Що трапилося, Рито? - спитала Юля.

- Юліє Миколаївно, мені треба з вами поговорити, - сказала дівчина,  опустивши голову. - Тільки пообіцяйте, що ви нікому не розкажете...

 - Добре, це залишиться між нами. Тебе хтось образив?

 - Ні, зовсім ні! Але мені так страшно! Я не хотіла цього... не думала, що так вийде...

Юля підсунула Риті стільця, налила склянку води.

- Все буде добре. Разом ми з усім розберемося. Але, давай, ти  спершу розкажеш усе по порядку.

 Дівчина підняла на Юлю налякані очі:

 - Розумієте, Аліна померла не просто так... Я її замовила, - тихо сказала вона.