2

Пролунав дзвоник з останнього уроку, і школярі веселими групками поспішили до виходу. Юля підійшла до кабінету біології, де за розкладом саме мав перебувати 9-А, і побачила, як звідти виходять двоє дівчат - одна вища на зріст, зі світлим волоссям до плечей, друга - мініатюрна коротко стрижена брюнетка. Це були подруги Аліни - Таня  й Іра. Вони виглядали засмученими.

 - Дівчатка, - звернулася до них Юля, - дуже потрібна ваша допомога. Можете залишитися і трішки поговорити? Це не займе багато часу...

Вони увійшли до кабінету психолога, і Юля задала дівчатам ті ж самі питання, які нещодавно адресував Сергій їй самій. Проте ніякої цінної інформації вона від Тані з Іриною не дізналася. За їх словами, Аліна  поводила себе  звичайно, не була пригніченою чи наляканою, ні з ким не сварилася.

 - У неї взагалі не було ворогів, - категорично запевнила Таня. - Хіба що  Рита Мельник, але й то ворогом її не назвеш, скоріше - конкурентка.

 - Цікаво, а в чому вони конкурували?

 - Ну, в Рити теж був свій блог, вона  завжди у всьому старалася наслідувати Аліну. Тільки та підстрижеться - і в Марго така ж стрижка, купить якусь річ - Рита теж біжить за нею, навіть якщо їй личить та обновка, мов корові сідло. На який гурток Аліна не запишеться - і Рита тут як тут. От тільки блогер вона, чесно кажучи, ніякий, навіть пише з помилками.  І фото робить страшненькі. Але слава Аліни не дає спокою...

 - Вона як почула, що Аліна віддала свій акаунт у Фейсбуці в оренду, то й собі тут же те саме зробила, - докинула Іра.

- Почекайте, давайте з цього місця детальніше... Кому Аліна віддала свій акаунт і для чого?

 - Я не знаю, - знизала плечима Таня. - Часто попадається в Фейсбуці така реклама - здайте свій акаунт в оренду і отримуйте за це гроші щомісяця... Кажуть,  із тих профілів  потім якусь рекламу розсилають, чи що. От Аліна хвалилася, що їй кожен місяць платять за це п'ятсот гривень, при цьому  вона продовжує користуватися своїм акаунтом, як і раніше. Вона й нас агітувала, але ми не захотіли. А Рита - аж бігом!  Тільки це давненько було - місяць тому або й більше...

Про Віктора Нечипоренка ( він же Чорний Ворон) дівчата не знали зовсім нічого, не були й у курсі того, чи спілкувалася Аліна на якихось тематичних форумах чи в групах.

Психолог подякувала їм, та, залишившись одна, деякий час сиділа і роздумувала над усім, що їй стало відомо за сьогоднішній день. "Щось мені це нагадує", - подумала вона.

Юля дуже любила читати детективи,  тому мимоволі почала перебирати  в пам'яті відомі їй сюжети. Це, здається, у Акуніна в циклі про Фандоріна був роман, де молода дівчина із провінції потрапляє у таємничу спілку "Коханців Смерті",  які, згідно того, хто отримає знак, мають покінчити життя самогубством і залишити віршовану записку. Вона ще раз перечитала текст, який залишив їй Сергій : "Життя безглузде... Всі проходять повз мене, і нікому не цікаво, що криється у моїй душі... Сьогодні - мій останній день..." - прочитала вона. Якось це все зовсім не пасувало тій Аліні, котру вона знала. Здавалося, дівчина ніколи не була схильною до самокопання та рефлексій.

Юля вирішила почитати її блог, але нічого підозрілого не побачила - звичайні дівочі теревені "ні про що".

На особистій сторінці у Фейсбук було те ж саме - багато фоток, картинок з  котиками, музичних кліпів - нічого похмурого чи підозрілого. Правда, останні публікації, вже після смерті дівчини,  справляли гнітюче враження - друзі викладали на її сторінці траурні картинки та висловлювали співчуття близьким Аліни.

"Було б добре зазирнути у месенджер та почитати повідомлення, які приходили Аліні, і які писала вона" - розмірковувала Юля. Спершу вона подумала, чи не зателефонувати  батькам дівчинки, щоб узяти в них пароль від поштової скриньки дочки ( адже Сергій згадував, що вони відстежували її листування в соцмережах, тож, певно, і пароль знали). Потім вирішила, що не дуже зручно турбувати людей, які тільки вчора втратили єдину доньку та готувалися до похорону.

І вона набрала номер Сергія.  Коротко розповіла про результати розмови з подругами Аліни і запитала, чи немає в нього паролю до акаунта дівчини у Фейсбуці.

 - Є, - відповів поліцейський, - пароль нам сказала Алінина мама. Але в приватних повідомленнях нічого цікавого не знайшли - так, балачки з іншими підлітками, якісь покупки,  картинки... Ну, ви, звичайно, можете глянути "свіжим оком", але  здається мені, що цю справу незабаром закриють за відсутністю складу злочину...

Попрощавшись, Юля знову увійшла до  мережі, але вже з акаунту Аліни. Що ж -  Сергій не збрехав - у месенджері нічого гідного уваги знайти не вдалося. Психолог ще "прошерстила" список груп, до яких входила загибла дівчина, але нічого, пов'язаного з літературою  чи самогубствами, не знайшла.  Вже мала  закрити сторінку, коли випадково натисла на кнопку "Збережене".

І тут їй посміхнулася удача. Тому що останнім збереженим постом виявилася публікація якогось інтернет-видання, присвячена саме Вікторові Нечипоренку. У ній журналіст розповідав про письменника-аматора, який творив у жанрі містики та жахів, але особливого визнання від читачів не мав, і дуже тим переймався. В останньому своєму оповіданні він прямо заявив про те, що готовий добровільно розпрощатися з життям і описав приготування до цього. "Мабуть, він чекав, що його почнуть відмовляти від нерозважливого вчинку, - розмірковував автор статті, - але ніхто з читачів не відреагував на це оповідання, під ним не було жодного лайка чи коментаря. І тоді Нечипоренко пішов до ванної кімнати та повісився. Тіло знайшла його дружина, повернувшися з роботи, поряд лежав зошит із рукописом оповідання, яке стало передсмертною запискою письменника."

Автор статті завершив її тим фактом, що після того, як у новинах розповіли про загибель Віктора, на сторінку Чорного Ворона повалили цілі натовпи бажаючих прочитати його оповідання, і так здійснилася його мрія - хоч після смерті, та він став популярним письменником.