8

Тієї ночі Аліні наснився дивний сон. Вона нібито перенеслась у минуле. То був час, коли вони з Вадимом тільки познайомилися, й дівчина була безмежно в нього закохана. Уві сні Аліна знову відчула душевне піднесення, ейфорію, які тоді огортали її. Вона справді була щасливою, хоч і недовго. Аліні наснився реальний випадок, що стався під час їхнього "цукерково-букетного" періоду.

Тоді вони гуляли за містом. Це була тиха місцина над річкою - пляж, зарослий вербами, далі - сосновий ліс, ніде ні душі - тільки пара закоханих і безкраїні горизонти. Мабуть, улітку тут було людно і гамірно, але вже стояла осінь, хоч і тепла та сонячна - справжнє бабине літо. Аліна роззулася та забрела у воду. Легенькі  хвилі приємно холодили ноги, де-не-де на воді вже гойдалися золотаві вербові листочки, схожі на маленькі човники.

На душі було легко і безтурботно, панувала гармонія, що так рідко трапляється наяву - коли ніщо не турбує, не пригнічує, ти не тривожишся про майбутнє і не пригадуєш із жалем минуле. Здавалося, попереду усе життя - і воно буде чудовим, сповненим тільки ось таких яскравих моментів...

Аліна вже й не пам'ятає, про що вони тоді з Вадим розмовляли. Точно знає - це була якась цілком нейтральна тема - чи спорт, чи кіно, чи книга - щось не надто суттєве, але вони посперечалися, кожен мав власне судження з цього приводу.  І тоді Вадим уперше сказав їй щось на кшталт: "Та що ти розумієш! Якщо в чомусь не розбираєшся - то краще мовчати, а не показувати власне невігластво!"

Вона тоді ще не навчилася сумнівному мистецтву пропускати образи повз вуха. Спалахнула, емоції зашкалили, аж дихати стало важко.

 - Ти що, справді так вважаєш - що я дурна? - перепитала.

 - Так, ти ще дуже молода, то й дурненька, - відповів Вадим . - Але я маю надію, що з часом те мине.

- Ах так! - Аліна  вискочила на берег, як ошпарена, почала взувати босоніжки на мокрі ноги, ніяк не виходило застібнути ремінці. А він тільки стояв і мовчки посміхався. Чомусь ота зневажлива ( як їй здалося) посмішка вразила дівчину навіть більше, аніж негативна оцінка її розумових здібностей.  - Тоді я пішла! Не навздоганяй мене!

 - І не подумаю, - почула за своєю спиною, коли вже майже бігом видиралася на піщаний пагорб, трава на якому була такою жухлою, колючою... здавалося, це не Україна, а якась середньоазіатська пустеля.  Якийсь час  ішла, не озираючись, гордо задерши голову, тоді зупинилася. До вологих від води ніг прилипала пилюка, босоніжки раптом почали натирати, вересневе сонце припікало зовсім не по- осінньому. Аліна відчула себе нещасною, втомленою, розгубленою...

Тоді, в реальному часі, вона не витримала і повернулася назад, на берег, де Вадим стояв і дивився на річку. Здавалося, він навіть пози не змінив із того часу, як вона побігла від нього.  Аліна спинилася поряд із ним і сіла на пісок. Їй хотілося плакати, вона мріяла, щоб коханий обійняв її, пожалів, вибачився за свої слова, сказав, що насправді так не думає, що вона у нього найкраща в світі...

Проте він тільки спокійно констатував:

 - Я ніколи й нікого не здоганяю - запам'ятай це, будь ласка, на майбутнє. І не роби так більше.

Вона не стала продовжувати конфлікт, виясняти стосунки. Замовкла на півслові, сприйняла його поведінку, як данність. Здається, навіть відчула гордість, що от такий він, Вадим - справжній мужчина, сильний, вольовий, впевнений у собі. Чи краще, щоб на його місці був якийсь підкаблучник, котрий би тисячу разів перепрошував, на коліна ставав, чекаючи її вибачення? Чи вона могла б полюбити такого  хлопця? "Ні!" - сказала сама собі.

*****************

Але зараз, уві сні, Аліна спостерігала за всім, що відбувається, так, нібито сиділа в кінотеатрі та перед нею прокручувалася уже бачена раніше стрічка. Вона наперед знала, що має статися далі. І усвідомлювала - ось цей момент - це буде та сама "точка неповернення", за якою уже нічого не можна буде змінити. Нібито тут перетнулися дві паралельні реальності - і від того, яке рішення прийме Аліна, залежатиме те, по котрій із колій піде далі потяг її життя.

Ось тут вона має зупинитися, озирнутися, трішки постояти в роздумах, а потім рішуче попрямувати назад -  на пляж, до самотньої постаті Вадима. Але уві сні вона цього не зробила. Аліна, навпаки, пішла швидше, майже побігла. І  опинилася на невисокому пагорбі. Він був зовсім не такий, як у реалі - того побляклого уже вересневого дня, - а вкритий яскраво-зеленою, наче навесні, травичкою. Попереду відкривався чудовий краєвид - якесь незнайоме місто з мальовничими різнобарвними будиночками, зеленими садами, а за ними розкинулося безкрайнє море, що виблискувало на сонці міріадами іскор.

"Море! - здивувалася Аліна. -  Звідки воно взялося у нашому містечку?"

Але це була лише миттєва думка, що здалася їй украй неважливою, такою, що промайнула і відійшла за межі свідомості. Головним стало почуття величезного неосяжного щастя. Вона подумала - тепер усе неодмінно буде добре!

... і прокинулася.