3

Аліна народилася в  інтелігентній, освіченій сім'ї. Її мама була вчителькою, тато - лікарем.  Єдина донька росла в атмосфері тепла і затишку, проте вона не стала оранжерейною квіточкою. Дівчина мала багато друзів і так само багато захоплень, була далеко не наївною і  недарма пішла вчитися на юриста - її привабила не престижність професії, скоріше на вибір вплинула вроджена любов до порядку і справедливості в усьому. У глибині душі вона мала мрію - якось покращити цей неблагополучний світ, зробити щось корисне для людства. Або хоча б для якихось окремо взятих людей. Коротше кажучи, Аліна була  ідеалісткою.

Водночас із тим, у справах любовних в неї не було жодного досвіду. Звісно, "в анамнезі"лишилися  шкільні симпатії - одна навіть підпадала під категорію "нещасливого кохання" ( бо обранець дівчини віддав своє серце її кращій подрузі). В інституті було навіть досить сильне взаємне почуття, але волею випадку закохані посварилися, а згодом хлопець поїхав з їхнього міста, і кохання до нього поступово стерлося з пам'яті -  та так, що Аліна навіть починала сумніватися - чи було воно взагалі реальним? Чи може, вона просто придумала, що любить його?

А тут нею зацікавився  старший за віком, серйозний і  привабливий чоловік. Дівчина місця собі не знаходила від хвилювання. "Зателефонує - не зателефонує? Може, для нього це була звичайнісінька несерйозна розмова? Та й хто вона така? Цілком можливо - на його думку - дурненьке недосвідчене дівчисько, що слухало його, роззявивши рота... А він творча особистість - художник! Може, таких знайомств у Вадима хоч греблю гати... Треба йому ця вечірка з незнайомими людьми, до того ж, порівняно з ним, набагато молодшими? Чому їй спало на думку його запросити? Раптом він подумав, що вона легковажна і тільки й шукає женихів?"

Аліна лягла спати, та не могла заснути, все крутилася з боку на бік. І тут пролунав телефонний дзвінок.

 - Привіт, - почувся у трубці знайомий голос. - Я не дуже пізно? Ти ще не спиш?

 - Привіт! - вона не змогла приховати хвилювання. - Та от щось не можу заснути.

 - Дивно, я теж.  От вирішив побажати  тобі гарних снів...

Вони проговорили ще зо дві години, і отямилися, коли на годиннику вже була перша ночі.

Попрощавшись, заснули обоє миттєво. І снилися їм дійсно приємні сни.

************

Наступного дня Вадим вибрався разом з Аліною в гості до її подруги Наді. Захопив подарунок - власноруч написану картину і шикарний букет квітів. Цим справив неабияке враження на присутніх на вечірці дівчат. Всі  з неабиякою заздрістю дивилися на Аліну, яка "відхопила" собі такого класного хлопця. Їхні ровесники в порівнянні з Вадимом безнадійно програвали .

Аліні було приємно, що їх із Вадимом вважали парою. Але в глибині душі вона все ще сумнівалася, чи дійсно подобається йому. Може, просто йому нудно, от і вирішив розвіятися. Про це свідчило і те, що він поводив себе з нею дуже рівно, галантно, вона б сказала  "по-джентльменськи" - ні разу не дозволив собі якогось двозначного натяку чи  нескромного погляду. Ото хіба вчора, коли вона вже йшла по сходах і озирнулася, він стояв і якось так дивно дивився на неї. Але, може, то просто їй так здалося?

Отакий у Аліни був характер - тривожний, неспокійний, мінливий, наче  море. Яке от зараз спокійне і  ніжно-бірюзове, та раптом стає свинцево-сірим і  високо здіймає баранці хвиль. Якби ж вона знала, хвилюючись через те, що Вадим виглядає занадто спокійним стосовно неї - що він у глибині душі так само непокоїться. Лише його думки текли у протилежному напрямку - тільки б Аліна не здогадалася, як сильно він бажає її. Саме через те він старався зберігати дистанцію, навіть руки її не торкався. Коли іменинниця ввімкнула музику та оголосила про початок танців, він сказав Аліні:

 - Я не люблю танцювати. Може, вийдемо на балкон подихаємо свіжим повітрям?

- Ти знаєш, я теж не люблю, - розсміялася дівчина.

Вони вийшли на балкон, сперлися на бильця і знову говорили, говорили...

Несподівано - можливо через те, що трохи  випив  - Вадим розповів Аліні усю свою історію з Євою.  Дівчина слухала мовчки, у її широко розплющених очах відбивалися вогні вечірнього міста.  Коли він завершив свою розповідь. Аліна тихо сказала:

 - Вона тебе не любила...

 - Чому ти так думаєш?

 - Просто знаю.

І тут Валим зрозумів, що більше не зможе чекати. Він притягнув Аліну до себе і поцілував. Вона якусь мить ніби вагалася, а потім все ж відповіла на поцілунок.

 - А ти любиш мене? - він чомусь не впізнав свого голосу.

Аліна чи то зітхнула, чи то схлипнула. Вона нічого не відповіла, але у її очах він прочитав її думки, неначе відкриту книгу.

Вони покинули вечірку, ні з ким не прощаючись, по-англійськи, та поїхали на квартиру Вадима.