Квиток до Франції

— Ти образилася на мене за щось? — це не було схоже на Іванну. Моя дівчина завжди була спокійною і розважливою, і саме це приваблювало мене до неї. Вона здавалася дорослішою від мене самого, хоч і була молодша на рік. Але дівчата є дівчата. Вони часом піддаються емоціям. Може, я сказав щось неприємне для неї? Або, навпаки, Іванка очікувала чогось, що я не зробив, чи зробив не так? 

Дівчина зітхнула.

— Все нормально, Дене, не заганяйся. Ти ні в чому не винен. Просто я зрозуміла, що нам краще залишитися друзями. Так буде корисніше для нас обох…

— Корисніше? — я геть нічого не розумів. — Ти про що? 

— Просто я зустріла іншого хлопця, — сказала вона таким буденним тоном, ніби йшлося про обрану на вечерю страву. — І буду святкувати Новий рік із ним. Ми поїдемо до Франції. Він уже замовив квитки на завтра. 

— Ого, аж до Франції, — чомусь це здивувало мене найбільше. Може, просто в мене був легкий шок, але я не відчував ні смутку, ні образи, тільки здивування. — Ти проміняла мене на якогось олігарха? 

— Тільки не треба цього сарказму, — вона знизала плечима. — Артур не олігарх, але він досить забезпечений. У його батьків мережа автозаправок, а сам він має власну кав'ярню, і хоче ще відкрити готель. Родинний бізнес…

— І де ж ви з ним познайомилися? 

— Він підвіз мене, коли я запізнювалася на роботу. Ну, обмінялися телефонами… А чому ти запитуєш? Яка різниця, де ми познайомилися? 

— Та ніякої, — я зітхнув. — Просто ми востаннє бачилися два дні тому, і ти нічого не казала, ні про свого Артура, ні про Францію… 

— Ну, все трапилося досить несподівано,  — Іванна усміхнулася, але очі її залишалися насторожено-серйозними.  — Спонтанно, можна сказати. Але я не хочу втрачати такий шанс. Ти маєш мене зрозуміти…

— Он як? — тільки й зміг вимовити я. У голові наче всі думки переплуталися, як старі клубки у кошику, що стояв на маминій шафі. 

— Повинен зрозуміти, бо ти сам такий, як я. З бідної сім'ї. Ти, так само, як і я, нічого ніколи не доб'єшся самотужки. Без чиєїсь допомоги. А я не хочу жити, як живуть мої батьки. Мені потрібне інше життя. І Артур мені його забезпечить. 

— Я думав, ти почнеш розповідати, що кохаєш його…

Іванна закусила нижню губу, як робила завжди, коли гнівалася. Цей її мимовільний рух раптом нагадав мені про стільки моментів, котрі ми пережили разом, стільки сварок і примирень, таємниць, якими ми ділилися, почуттів, у яких зізнавалися… Невже те все було несправжнім? 

— Дене, чому ти такий наївний? — холодно спитала вона. — Хоча, мабуть, ти просто прикидаєшся дурником, бо тобі це вигідно. Хочеш викликати в мене почуття провини? Це маніпуляція, щоб ти хотів знати…

Отакої, мене кидають заради іншого, та ще й звинувачують, що я сам у всьому винен, бо якийсь не такий…

Я мовчав, дивився у вікно, за яким ішов білий лапатий сніг. 

— Добре, — вона простягнула руку і торкнулася моєї долоні. — Вибач, я не права. Я сама не знаю, що говорю. Мені зараз дуже важко, повір, Дене. Бо я все ще кохаю тебе… Але я зробила свій вибір, і так буде краще для мене. Бачиш, я тобі зізналася, що буду зустрічатися з Артуром лише заради того майбутнього, яке він може мені забезпечити. Тепер тобі легше? 

— Мені було б легше, — сказав я, чомусь захрипшим голосом, — якби ти сказала, що кохаєш його. Тоді я принаймні  був би радий, що ти щаслива. 

— От, тобі вічно все не так! — вона піднялася зі стільця і рвучко схопила свою сумочку. — Ти зануда, Дене, і завжди таким залишишся. Не романтик, і не владний герой. А просто невдаха і зануда! Не проводжай, я викличу таксі! 

Ще мить — і її каблучки зацокали до виходу. Пішла, жодного разу не обернувшись, немов уже заздалегідь викреслила мене зі свого життя.

Тоді для чого були оті слова, що вона досі мене кохає? 

Просто щоб завдати якомога більшого болю? 

Я не знав. І не міг думати про це.

Просто сидів і дивився в вікно, поки за ним зовсім не стемніло, й на проспекті не загорілися ліхтарі. 

Тільки тоді я підвівся, залишив на столі чайові, одягнув куртку і вийшов у морозний зимовий вечір. 

Якийсь час стояв, ніби забув, хто я, і куди маю йти. А потім ніби опам'ятався і повільно рушив до зупинки трамваю…