Щось пішло не так...

Все здійсниться

Щось пішло не так....

Викладач ще раз поглянув на мою роботу, ледь примруживши очі. Він був уже літнього віку, невисокий, сивоволосий, і чимось нагадував мені Альберта Ейнштейна. На шию цей дивак, незважаючи на те, що в аудиторії було тепло, намотав шарф у велику червоно-зелену клітинку, який дивно виглядав у комплекті з сірим ледь потертим на ліктях костюмом. Може, застудився? Чи просто боїться протягів? 

Думки кружляли в голові, як рій наполоханих мух. А все через те, що Микола Юрійович занадто довго роздивлявся мій малюнок. 

Зрештою він глибоко зітхнув, підняв на мене очі і виніс свій вердикт:

— Що ж, юначе, технічно досить непогано, та, здається мені, художника з вас не вийде… Чому ви взагалі вступили до нашого училища? Адже є багато інших творчих професій, які не потребують надмірних зусиль…

— Але я люблю малювати, — пробурмотів я. — І всі кажуть, що в мене непогано виходить…

— От! —  занудний викладач підняв угору вказівного пальця, забрудненого крейдою. — Не "чудово", не "ідеально", навіть не "гарно"! А "непогано". Зауважте, це не я таке сказав, ви самі дали оцінку власній творчості! 

Я мовчав, похнюпившись. Розумів, що зараз мені просто не поставлять залік, бо Микола Юрійович устав зранку не з тієї ноги. І замість того, щоб готуватися до святкування Нового року, доведеться бігати й домовлятися про перездачу…

Але несподівано він узяв мою заліковку, погортав і, знайшовши потрібну графу, поставив розмашистий підпис.  Простягнув її мені.

— Денисе, я не захотів псувати вам свято, тому, вважайте, сьогодні я поставив цей залік авансом. Якщо ж і далі у вас виходитиме "непогано", то змушений буду за півроку з вами попрощатися. Сподіваюся, ви мене зрозуміли? 

Я кивнув, відчуваючи, як із душі ніби тяжкий камінь зсунувся. Цього разу пощастило. 

А далі… До наступної сесії щось придумаю. Візьму себе в руки і працюватиму, як навіжений, щоб довести цьому старому снобу, що я справжній художник! 

Але це вже буде після свят. Зараз, вийшовши за двері аудиторії, я похапцем запхав заліковку до кишені і миттю викинув із голови усі ці неприємні слова. Адже попереду на мене чекало побачення з Іванкою. Під час якого ми мали обговорити подробиці зустрічі Нового року. Я був готовий зробити все для того, щоб це свято стало для моєї дівчини незабутнім! 

Але життя вже готувало нову "підніжку". Можливо, у мого ангела-охоронця просто був сьогодні вихідний? Інакше чим пояснити, що така кількість неприємних подій умістилася в один скромний день —  29 грудня?