Розділ 17

Після всього, що сталося за вчорашній день, я заснула одразу ж, щойно моя голова торкнулася подушки. Ніку навіть довелося змусити мене переодягнутися в піжаму, настільки я вже хотіла спати.

Усе це мене вже неабияк помучило, але було й те, що змогло змусити мене посміхатися.

Особливо розмова з Дженною, тим більш момент, коли вона кричала на Ніколу так, що всі ми чули. Так, це може і не дуже красиво з мого боку так говорити, але так воно і є. Ми всі змогли посміятися, але ось вийти сухою з води вдалося тільки мені. Мене врятувало те, що Дженна сказала передати мені слухавку, і саме так я змогла піти й не потрапити під гарячу руку Ніколи.

Але що саме там відбувалося після мого відходу точно не знаю. Близнюки сказали, що Нік додасть усім навантаження, але буде це вже після того, як ми розберемося з Бастером. Зараз зайвий раз навантажувати їх краще не варто.

З ліжка я злізла пізно. У прямому сенсі злізла, і точно знаю, що пропустила сніданок, ранній і пізній, про це мені повідомили вже, коли я спустилася.

— Скоро обід, тож почекай ще трохи. — Так само сказав мені Алекс, який сьогодні нам і готує.

І я стала чекати. Але тепер дивлячись на нього я дещо згадала. Олівія, дочка Андерсона. Учора Алекс сказав, що знайшов її тітку і зміг з нею зв'язатися. Це була дуже хороша новина за не дуже хороший день. Але тепер попереду найголовніше і найважче, потрібно забрати її з жорстких рук Бастера, і проблема полягає в тому, що потрібно дізнатися, де він її тримає. Олівія могла перебувати в одному і тому ж місці весь цей час, а можливо її перевозять в нове місце через певний час.

Але в мене виникла ідея. Я не впевнена, що в мене вийде, але спробувати варто. Якщо доля на неї відповість "ні", то я переверну все місто, але все одно знайду її.

* * *

Вчора хлопці запропонували провести останній день, перед важливою для нас подією, провівши його з усією командою. І так воно і склалося.

Абсолютно всі зараз у більярдній, у нашому домі, та баром, що знаходився в тій самій кімнаті на першому поверсі. Усі охоче розмовляли на улюблені теми й ділилися своїми емоціями та переживаннями щодо завтрашнього дня.

А я все тримала одну думку, після сьогоднішньої розмови з Теренсом, про його важке минуле, яка хоч трохи заспокоїла мене. На останньому нашому завданні два роки тому, можна сказати, в нього на руках, померла людина, і плювати, що він не винен у цьому і навіть не знав цієї людини. Найбільше його мучив спосіб, через який він помер, а саме отрута. Та сама отрута, яку випила його мати.

Теренс був простим підлітком, і, повернувшись додому після школи, побачив не найприємнішу картину, яка сниться йому досі. Бездиханне тіло його матері лежало на холодній підлозі, холодній від неї ж. Його власна мати вирішила накласти на себе руки, випивши ціанід, ту саму отруту, що випив й Говард Барнс два роки тому. І багато чого досі не зрозуміло, наприклад, чому вона вибрала саме такий спосіб піти з життя, адже він далеко не найкращий, чому вона кинула на дозвіл свого неповнолітнього сина, і як, на її думку, він повинен був продовжувати жити після такого. Тим паче, що він ніколи не бачив свого батька, і навіть не знав хто він.

Незважаючи на довгі сеанси у психолога, які насправді дуже допомогли Теренсу, не змогли позбавити його від важкого і пронизливого залишку на його душі.

І коли Говард Барнс випив ту саму отруту, Теренс пригадав абсолютно кожну дрібницю того клятого дня, у тих самих фарбах.

Але сьогодні він запевнив мене, що зараз із ним усе гаразд. І мені дуже хочеться вірити, що це правда...

— Ні, ми серйозно! Навіть питати не будемо. Просто заберемо твою кімнату і все. — Голос Марка витягнув мене з роздумів.

— Так! Вдруге навіть не перевірятимемо чи чекатимемо, щоб дізнатися, чи справді ти живий, чи знову ховатимешся, кімната автоматично стане нашою. — Підтримав Філ свого брата. — Єдиний вихід, щоб із тобою від самого початку нічого такого критичного не сталося.

О, так! Близнюки вирішили подражнити Ніколу. Але я знаю, що таким чином вони ще й зганяють свою образу на нього за те, що він мовчав що був живим стільки часу, і я їх розумію.

— Ви швидше по шапці отримаєте, ніж кімнату. — Приєднався Джек.

— Вам усе одно не дістанеться кімната. — З усмішкою сказав Нік. — Крім мене в ній живе ще й Кара. Тож ви все одно в прольоті.

Але близнюки не промах. Вони подивилися один на одного, хитро посміхнувшись, і повернули свої погляди на Ніка.

О, Господи, я знаю ці усмішки!

— Та ну? Кароліна нічим нам не завадить.

— Навпаки, нам утрьох буде тільки веселіше.

Обличчя Ніколи напружилося і посмішка з його обличчя повільно зникла.

Я сиділа на обідку його крісла, і він, після сказаних слів одного з близнюків, обвів однією рукою мою талію й обійняв мене. І я розумію чому він так зробив, це всі зрозуміли. Можливо, Філ із Марком цього й домагалися.

Раніше він реагував не так різко, але після нашого довгого розлучення все змінилося. Тривалий час далеко один від одного дають про себе знати. Я б сама всі стіни подряпала від ревнощів, якби хтось сказав мені подібне, згадавши Ніка. Але на моє щастя, в цьому будинку я, дівчинка, одна.

Ми з Ніколою говорили на тему ревнощів і жартів у цьому руслі, і він чудово розуміє, що їхні слова ніколи не втіляться в життя, адже насправді я їх не цікавлю в цьому плані. Але поки що його емоції сильніші, і тут справа не в довірі.

Несподівано, для мене так точно, Нік чмокнув мене в губи та відпустив руку з моєї талії. Єхидна посмішка знову повернулася на його обличчя.

— Я впевнений на всі сто, що навіть після моєї смерті, вам не вистачить сміливості переїхати до моєї кімнати, тим більше до Кароліни. Хіба, що тільки на словах.

— Вас розкусили, — заговорив Ділан.

Хлопці знову почали про щось спілкуватися і переходити з однієї теми на іншу. Але я не вслухалася в їхні слова. Я провалилася у свої думки. Знову. І зрозуміла, що мені потрібне підстрахування.