Розділ 16

НІКОЛА  

Я думав, і сподівався, що сьогоднішній день мине хоч трохи спокійніше, ніж минулі. І тому зі спокійною душею повіз свою злочинницю домовлятися з нашим помічником. З моїм батьком. І я чудово розумію, чому він сказав привезти її.                                                         

Після того, як я не сказав йому, що Кароліна з нами, знову, він не на жарт на мене образився, власне як і мама. І цього варто було очікувати. Мої батьки добре порозумілися з нею, нібито все життя були знайомі, і для них було неприємно дізнатися про її приїзд із телевізора, а не з вуст рідного сина. Хоча вони більше не дізналися, а здогадалися, що це вона.   

Якби ще мама не була в курсі, то може було б легше. А так, з її характером...  

Але зараз не про це. Я хотів цього дня розслабитися після всього вчорашнього жаху, але не тут то було. Мені зателефонував Теренс, і коли я не почув перший його дзвінок, він не зупинився.  

— Так, говори. — Підняв я слухавку.                                   

— Нік, Кароліна з тобою? У вас усе нормально?              

Мені стало недобре від його голосу, який був стривожений і тремтячий. З якої це радості у нас має щось трапитися?                                                                      

— У нас усе добре. Вона з моїм батьком.                        

Теренс полегшено видихнув.                                               

— Тер, що сталося?                                                                 

— У нас проблеми. І, будь ласка, залишайся спокійним, не психуй.  

— Зараз своїми словами ти ніяк мене не заспокоюєш, а тільки навпаки, дратуєш. Що трапилося питаю — Мій голос помітно напружився.                                    

— Один із клубів підпалили. Не головний, а той, що на околиці міста, один із найбільш непродуктивних. 

— Що? — Закричав я. — Мені начхати що він один із найбільш непродуктивних! Це все одно мій клуб, мати вашу!                                                                            

— Дослухай, він більш-менш залишився цілий. Звісно, не все, але досить багато вціліло. І пощастило, що вогонь не дійшов до бару. Інакше все б вибухнуло до біса.  

— Так, ви там? Я зараз під'їду. Хто з тобою ще?             

— Усі. Ми всі виїхали як тільки дізналися. Хіба що Джек не з нами.  

— Передай Алексу, щоб він їхав до офісу мого батька, він знає де це, і нехай там чекає на Кароліну.  

— Добре.                                                                             

Я чудово зрозумів, який саме клуб підпалили, і навіть якщо він не найкращий і не такий популярний, як усі інші, мені все одно прикро за нього, і за ті старання, які я вклав у нього.  

Я вважаю за удачу те, що я вже на півдорозі до того місця, тож зможу прибути туди в короткий термін.  

Коли на дорозі машин стало набагато менше, я дозволив собі взяти телефон і надрукувати Кароліні: "У нас НП. Як звільнишся, на тебе чекатиме Алекс на виході. Будь ласка, без зайвих запитань сядь і приїдь із ним до решти. Потім усе дізнаєшся."  

І злегка замислившись, я й не помітив, що вже досяг своєї мети. Хоча краще так не робити, усього один неправильний рух і зі мною могло щось трапитися. Кароліна мене б убила.  

Ще не вийшовши з машини, я встиг помітити скільки сірого диму зібралося в повітрі. Його було не багато, але й не мало, щоб я міг легко зітхнути. Скажімо так, достатньо, щоб зрозуміти, що щось горіло.                      

Біля клубу вже були всі, крім Джека й Алекса, який поїхав за Кароліною. Щодо Джека, я знаю де він і з ким. Таке бувало не так часто, але якщо він поїхав на таку зустріч, то до нього можна і не телефонувати, він зник, поки не повернеться сам.     

— Нік, близнюки були недалеко, вони перші помітили щось недобре, після чого повідомили нам. — Заговорив Ділан. — Паралельно викликали пожежників. Вони встигли вчасно приїхати та загасити все. Більшість будівлі ціла, але й збитків достатньо.          

Ділан почав звітувати, не встигнув я ще вийти з машини.  

Було б логічно запитати, чому близнюки не подзвонили мені одразу, але я бачив кілька пропущених від них, тож питати це було марно.            

Я підійшов ближче до клубу і подивився на саму будівлю. Логотип ледве тримався над входом, двері наполовину випалені й стіни теж. Це тільки зовнішній вигляд. Усередині все найгірше, я в цьому впевнений.                                                                            

— Нікола, не мовчи. — Заговорив Філ.                           

— Так, ти нас лякаєш. — Продовжив Марк.                      

— Як давно він загорівся? — Поставив я запитання.      

— Не знаємо точно. Але може трохи менше ніж годину тому? 

Цього вже було достатньо для такого. Дякувати Богу, що вогонь не дійшов до алкоголю.

— Ніко, — покликав мене Теренс. — Логотип спустився вниз не через вогонь. Його спустили силою. І ще до нього було прикріплено ось це.                                 

Він простягнув мені якусь невелику залізну коробочку, або щось на кшталт цього. 

Якщо це було прикріплено до логотипа і тут усе було у вогні, я без поняття як так вийшло, що ця скринька ніяк не постраждала. Вона цілком собі ціла, тільки, хіба що, тепла. Нагрілася. 

Якогось коду на неї не було, тож відкрити її було нескладно. 

А ось усередині неї лежав конверт. І я вже бачив схожий, і не раз. 

Я віддав порожню коробку близнюкам і почав відкривати лист. 

Ззаду почулися швидкі кроки, або навіть чийсь біг, після чого пролунав м'який і бентежний голос: 

— У вас усе нормально? Усі цілі? Ніхто не постраждав? 

Кароліна швидко впоралася з переговорами, якщо чесно. Я справді думав, що вона затримається набагато довше, а зараз таке відчуття, що вона щойно побачила повідомлення, одразу ж спустилася до Алекса.