Розділ 13

НІКОЛА

Сьогодні паршивий день. Від самого ранку все йде шкереберть, і я нічого не можу з цим вдіяти.

Спочатку Кароліна в новинах, і в мене немає ні найменшого сумніву, що це вона, її я завжди впізнаю, у що б вона не була одягнена і як би не намагалася приховати своє обличчя, навіть того дня, коли вони забрали мене з рук Бастера в його клубі, я одразу ж упізнав її голос, щойно вона ввійшла, граючи роль офіціантки. Потім поїздка зі спробою домовитися про допомогу, що не змогли зробити Теренс і Ділан, яка пройшла, м'яко скажемо, так собі.

Я так і не зміг умовити цього старого. Спочатку він вимагав вести переговори тільки зі мною, але після сьогоднішніх новин, які, звісно ж, бачив, зажадав Кароліну. Він її знає, і вона його теж, тільки не як людину, яка може нам дуже допомогти в цій справі, ні. Вона знає його під іншим приводом.

І тепер, усе що я можу зробити — відправити її на чергову спробу примкнути його до нас.

У мене вже голова розривається, а це тільки те, що стосується тільки цієї справи з Барнсом, але ж іще є клуби, і там уже точно не все чудово. Як би це не звучало, але я впевнений, що хлопці щось не достежили в них, і мені потрібно буде все виправляти.

Але сьогодні я з'ясував, що, можливо, у мене є ще одна проблемка, яку потрібно вирішити, але от зробити це можу лише я.

Віднедавна я упереджено почав ставитися до Джека, хоч мені це не подобається, але по-іншому я не можу. І швидше за все це почалося з його фрази про іскру між ним і Кароліною на якихось перегонах.

Так, я почав ревнувати. І це кляте почуття нестерпне, коли я помічаю його погляд на ній, який би він не був. І це просто якийсь кошмар! Я прекрасно знаю і розумію, що між ними нічого немає і не буде, і звісно я розумію, що тоді Джек просто пожартував, але, чорт, як же сильно застряг цей його жарт у моїй голові.

Якийсь би "кращий" психолог сказав, що я просто не довіряю їй, але це не так. Кароліна — єдина тут, кому я можу довірити абсолютно все, але все одно ніяк не можу подолати себе і не реагувати так... різко. І найбільше я боюся, що почну переходити межу своїх ревнощів, і навіть не помічу цього...

З роздумів мене вирвав телефон, що вібрував у моїй руці. Хто взагалі може телефонувати так пізно?

— Так, — я приймаю дзвінок.

— Ніку, це я. У мене майже все готово.

Ох, про нього я щось сьогодні забув.

— Добре. Точної дати я поки що тобі не можу сказати, сам не знаю, але буду готовий у будь-який момент. І я сподіваюся, що ти мене не підведеш.

— Ще чого, у нас спільна мета, і тільки після її виконання я зможу знову нормально жити, тож, я не підведу.

— Чудово, якщо на цьому все, то відключайся.

Наша розмова закінчилася, потрібно почистити історію дзвінків, про цього хлопця ніхто не знає, і поки що рано про нього говорити.

Зараз уже досить пізно, але я щойно повернувся. Світло скрізь вимкнене, значить усі сплять. Тепер моє завдання піднятися в кімнату і не розбудити Кароліну.

І в мене це вийшло. Я зайшов до кімнати, швидко, і якомога тихіше переодягнувся і влігся в ліжко.

Моя маленька злочинниця зручно вляглася на бік і заснула.

Це вона, моя Кароліна, та, яку я зустрів у своєму клубі три роки тому. Вона анітрохи не змінилася. Така ж красива, ніжна і небезпечна. Так, той ніж, кілька днів тому, я запам'ятаю на все життя.

Я вже був готовий провалитися в сон, але маленьке, порівняно зі мною, тільце почало копошитися. Моя дівчинка повернулася до мене та обняла за талію, при цьому закинула на мене ногу і притиснулася якомога ближче.

Вона ледь не повністю лежить на мені, і мені це дуже подобається. Якщо вона зі мною, то мені все подобається, і я точно все зможу стерпіти.

— Ніку, чому так довго? — Сонно запитує вона. Невже я все-таки її розбудив?

— Вирішував деякі справи. Чому ти ще не спиш? Я тебе розбудив?

— Ні. Я на тебе чекала.

Я почав посміхатися. Вона чекала на мене, і тоді, і зараз. Я притиснув її ближче до себе й обійняв.

— Ну я вже тут, тож ти можеш засинати.

— Ні, я не хочу спати, хочу порозмовляти з тобою. Тим більш ти обіцяв провести весь день вдвох.

Прям таки не хоче, у неї сонний голос і втомлені очі, я в цьому впевнений. Вона точно вже спала, якби не була такою впертою.

— Добре, давай поговоримо.

Вона замовкла, і я вже подумав, що заснула, але спокійний тихий голосок говорить про протилежне.

— Чому ти це зробив? Влаштував усю цю виставу і навіть не натякнув, що живий.

Я знав, що рано чи пізно нам доведеться поговорити про це, але не думав, що це буде так скоро.

— Вибач, цього взагалі не було в моїх планах, але деякі обставини змусили мене це зробити.

— Деякі обставини? — Вона підвелася і подивилася на мене, мені навіть здалося, що я можу побачити вогник злості в її очах навіть у темряві.

— Каролін, я не думаю, що зараз найкращий момент для саме цієї розмови.

Я теж підвівся і хотів відбити подушку для зручності, але вона мене зупинила.

Злочинниця сіла на мій живіт і поклала руки на мої плечі, змушуючи залишатися на місці.

— Навіть не думай, ми будемо говорити зараз! Або ж ти хочеш з'ясувати наші стосунки при всіх інших? — Тепер у її очах не було сонності, її наче рукою зняло. — Просто відповідай мені, Нікола.

Її голос здригнувся на моєму імені, і разом із цим мною пройшлося тремтіння. Я змирився з фактом того, що ця розмова відбудеться саме зараз, і перестав робити хоч якісь спроби перешкоджати цьому.

— У той момент, коли я опритомнів у палаті, прикутим до ліжка і всяких апаратів, зі мною поруч виявилася одна людина, та, чия допомога була нам така необхідна. Він завжди знає що і де трапляється, ні одна подія чи пригода не може прослизнути повз його вуха. Він — найкращий інформатор та підтримка. І тоді я побачив його з більш ніж серйозним і занепокоєним обличчям, від чого мені стало не добре, адже Бастера забрали, все закінчилося і все ніби мало бути чудово, але це виявилося не так.