Розділ 12

— І так, — почав Нікола, коли у вітальні знову зібралася вся команда. — Останні дні у вас були не важкі, тож готуйтеся працювати на повну.

— Чому це не важкі? Ми стільки всього зробили. — Вигукнув Джек.

— Тим паче якщо порівняти з тим, що ми робили до появи Бастера, так взагалі працювали не покладаючи рук. — Додав Марк.

— Прям таки багато? Тоді скажіть, будь ласка, скільки часу ви, хлопці, провели граючи в плейстейшен? — Нік подивився на Джека, — весело проводили час на різних вечірках і подібного роду заходах? — Тепер погляд Ніко перетнувся на близнюків. — І цілими днями займалися чим завгодно, але не підготовкою.

У якому сенсі? Я щось зовсім не розумію. Або Нік за останні кілька годин після бурхливого початку дня вирішив відігратися на всіх нас, або розум втратив. Я більше схиляюся до другого варіанту, до сьогоднішнього ранку хлопці жодним чином не були причетні.

— Яке ще чим попало? — Запалив Джек. — Ми робили все, що нам казав Ділан!

— Ось саме, що Ділан бігав за вами та розжовував що і як потрібно робити. І тут у мене виникає питання, а чому ви знаючи всю ситуацію не зробили щось без нагадувань Ділана?

У кімнаті повисла тиша, а Джек опустив погляд у підлогу, але все одно вигляд у нього був роздратований.

— Ніко, всі були залучені у твоєму порятунку, і не тільки.

— Я знаю, але так само знаю ще дещо.

— І що ж? — Запитала я.

Мені справді стало цікаво, що він скаже. Ми всі якимось чином намагалися допомогти справі й бути корисними, і зараз його звинувачення мені здаються не зовсім зрозумілими, а точніше, зовсім не зрозумілими.

— Гаразд ще Ділан і Теренс, до них буде найважче підкопатися. Вони привезли тебе і більш-менш контролювали всю ситуацію, але не достатньо, оскільки хлопці їх не слухали з першого разу. — Ну так, він і до них прикопався. — Алекс, тобі перевірити кілька закладів і під'єднатися до камери хвилина справи, не вперше скажімо так. Але от чому ти одразу ж не під'єднався до камери на вулицях і не дізнався щось із них? Знаєш, вони ж навіть не намагалися бути непоміченими. Зробивши б це, ти міг би набагато скоротити час пошуків, а також місце.

Алекс уважно слухав його, сидячи на дивані та склавши руки на грудях. А він і справді міг так зробити...

— Алане, — Нік перейшов до бідного хлопчини. — Тобі потрібно налагоджувати контакти з більшими поставниками, а не користуватися послугами своїх знайомих з перегонів, і то суто через Еріка. Без образ, — швидко додав він. — Джеку потрібно захищати й бути готовим до нападу, якщо того вимагає ситуація, а не стояти як бовдур і дивитися, як дівчина, що в рази менша за нього, сама залагоджує якогось дурня і розколює його, дізнаючись потрібну інформацію. А близнюки, — Філ і Марк помітно напружилися і подивилися один на одного. — Будьте хоч колись більш серйознішими! Так, ви можете створити класну атмосферу навколо, не сперечаюся, але коли цього вимагає ситуація, то ви можете дуже сильно допомогти нам, треба просто захотіти. Але замість цього ви сперечаєтеся хто скількох дівчат підчепив на черговій вечірці. Ви розумні хлопці, але не користуєтеся тим розумом, який у вас є.

Вони хотіли щось відповісти йому, можливо, посперечатися, але пізніше передумали.

І ось Нікола тепер повернувся до мене. О ні, не дозволю!

— Якщо ти зараз хоч слово зайве скажеш, то це піде тобі в карму. Я ще не забула про ці два роки життя доки ти був тут. — Мені здалося, що договорюючи фразу, я трохи заричала на нього, але це не так сильно мене хвилює, більше дратує.

Нік мовчав, і я вже подумала що він нічого й не скаже, хіба що вже почав винищувати мене поглядом, але як же я помилялася.

— А ти, Кароліно. — Та твою ж наліво. — І не думай, що зможеш маніпулювати мною або ж, що в тебе є перевага серед усіх інших.

— Ідіот, мені воно й не потрібно, ні перше, ні друге. Але знай, якщо я захочу, то буде і те, і те. Ти не зможеш нічого зробити.

Якщо бути чесною, то насправді Нік правильно кожному з нас вказав на що краще б звернути увагу. Є до чого прагнути, так скажемо, навіть якщо це було сказано в такій формі.

Він завжди ставився з усією серйозністю до поставлених завдань, і того ж вимагав від інших, і ця його риса нікуди не поділася. А якщо щось упустить, то повернеться і зробить заново і без помилки.

Ми з ним довго переглядалися, але врешті-решт він трохи заспокоївся і запитав у Ділана:

— До речі, що там із допомогою? Ви домовилися?

Ділан видно піднявся, здається, новини не втішні.

— Насправді ні. Він і слухати нас не став, сказав що говорити буде тільки з тобою. Ми намагалися проявити терпіння і намагалися знову почати розмову з ним, і не раз, але він уперся і вимагає тебе.

— Це не зовсім те, на що я сподівався. Гаразд, чекати не можна.

Наш командир підвівся зі свого міста і попрямував до виходу.

— Ти куди? — Покликала я його.

— На переговори. Ви поки вільні, але не витрачайте час даремно.

Так він і пішов.

Ось і провели день разом...

Я залишилася в легкому шоку від його різкого відходу, але в мене було власне завдання, яке не давало мені спокою.

Я хотіла піднятися до своєї кімнати, але на сходах мене наздогнали близнюки.

— Кара!

— Кара! — Одночасно крикнули вони, і тим самим зупиняючи мене на півдорозі до другого поверху.

Вони підійшли до мене з різних боків, Філ з правого, а Марк з лівого. За їхніми очима я одразу зрозуміла, хто з них хто. Буду чесна, вони такі цікаві та... незвичайні? Хлопці притиснулися з обох боків і обійняли за талію, кожен зі свого боку.

— Це правда, що ти цієї ночі спалила якийсь магазинчик? — запитав Марк.

— Типу того.

— Знаєш, тепер ми на тебе ображені. — Продовжив Марк.

— Зробити таке, і без нас.

— Ти нас розчаровуєш! — По черзі парирували вони.

Під кінець цієї високоінтелектуальної розмови я разом із ними дійшла до кімнати та привідкрила двері.