Розділ 10

Ми щойно повернулися і зібралися в тій самій вітальні, чекаючи, поки Теренс допоможе Нівену.

Після такого бурхливого вечора в нас надто багато адреналіну в крові, у мене так точно, і я суто фізично не можу спокійно сидіти, тож улаштувалася біля стіни з пляшкою води, і, в принципі, я не одна так вчинила. Хіба що близнюки вирішили відрізнитися від всіх та сіли просто на підлогу.

— Діл, чого ти сів так далеко від нас? — Запитав його Джек.

Ділан і справді вмостився трохи далі від усіх нас.

— Зараз таке шоу почнеться, що краще я буду якомога далі від декого. Повір мені, усім краще сісти, і якнайдалі.

Я не зовсім зрозуміла, що означають його слова, а точніше причину триматися подалі. Що ж це за людина така, обличчя якої я ще не бачила.

Але серйозно його слова ніхто не сприйняв, усі тільки повернулися до дверей, через які увійшов Теренс із нашою пропажею.

— А ось тепер ми трохи відсядемо.

— А ось тепер ми трохи відсядемо. — В один голос сказали близнюки. І тепер усі, кому не лінь, зробили крок назад. Усі, крім мене й Теренса.

Нівен зупинився приблизно за три метри від нас. Його руки все ще були зв'язані ззаду, і мішок на голові так само був присутній. Та зніміть ви вже його!

— Давай тільки не будемо тягнути час, це й так на довго затягнеться. — Теренс підійшов до Нівена ззаду і почав розв'язувати йому руки. — Але знаєш, — тепер він знову був перед закритим обличчям Нівена. Тер поклав руку на його плече, а Нівен почав розтирати свої зап'ястя після мотузок. — Мішок ти знімеш сам, брате. Я теж маю відійти подалі.

Теренс знущально усміхнувся і відійшов до всіх інших, у протилежний бік від мене.

Нівен поліз рукою під мішок і витягнув кляп, який був у нього в роті.

Але потім він потягнувся за самим мішком, і за кілька болісних секунд зняв його.

З моїх рук випала пляшка води, яка впала на підлогу і там же залишила свій вміст. Усі повернули голови в мій бік.

— Ми любимо тебе, — заговорив Марк.

— І будемо згадувати, — закінчив Філ.

Але мені було не до їхніх жартів.

— Чорт, — вилаялася я, дивлячись прямо йому в очі.

Це не Нівен, це Нікола.

Чорт! Зараз навпроти мене стоїть не якийсь Нівен, а клятий Нікола Вайт! Той, кого я досі вважала мертвим! Кого я оплакувала майже щоночі! Через смерть якого ніяк не могла повернутися до нормального життя.

А він весь цей час був живий. І зараз стоїть навпроти мене, і дивиться на мене своїми сірими очима.

— Я все поясню, — квапливо заговорив він до мене.

Я виставила руку вперед, змушуючи його замовкнути, і звернулася до решти.

— Ви знали... — Я відчула сльози. Знову ці кляті сльози! — Ви, матір вашу, весь цей час дивилися мені в очі й знали, що він живий! Ви весь цей час були разом із ним і мовчали! — Я подивилася конкретно на Ділана. — Ти зовсім недавно говорив, що не тільки мені важко без нього, говорив, що тобі його не вистачає. — Тепер я подивилася на Теренса. — Ви дивлячись мені в очі збрехали про особу "Нівена" — Тепер я перейшла на крик. — Весь цей час, поки я була тут і робила все, що в моїх силах, щоб допомогти вам, ви мовчали! Бачили, що мені погано і важко тут перебувати через спогади, і все одно нахабно брехали! Хоч би хтось дав якийсь знак, або ж натяк!

Усі мовчки дивилися на мене, нібито воду в рот набрали.

— Кароліно, будь ласка... — Нік знову спробував заговорити зі мною.

Я повернула голову в його бік, і зробила те, що мені дуже хотілося. Я дістала кишеньковий ніж і кинула в нього. Кинула ніж, який мені дістався від нього ж. Його ніж.

Тільки в моїх замислах не було влучити, калічити його мені все ж таки не хотілося. Ніж пролетів за п'ять сантиметрів від його обличчя і влучив у стіну, де він і застряг.

Хтось праворуч від мене заматюкався.

— Я ж казав, що краще відсісти, — додав Ділан.

Я подивилася на нього.

— Ти наступний.

Від моїх слів він помітно напружився. Нехай не думає, що я його так просто пробачу, але зараз моя головна мета — Нікола.

— Я думала ти мертвий. — Знову звернулася до нього. — Щоночі я оплакувала тебе! Навіть після того, як пішла, думки про тебе ніяк не покидали мене. Я сама себе мучила через тебе! Та ти ж помирав у мене на руках! Я відчувала, як твоє чортове серце припинило битися! — Він перестав дивитися на мене й опустив голову, його дихання ставало важкішим. — Тебе відвезли на швидкій допомозі, і наступний момент із тобою — твій похорон!  Твій похорон, Нікола! Я була готова померти, і я б це і зробила, якби Теренс вчасно не зупинив мене! — Він знову підняв голову. Такого він явно не очікував почути. І звичайно ж Теренс йому не розповів про це, хоча я теж згадувати не хочу. — І зараз, — мій голос захрипів через крик. — Сьогодні ти з'являєшся як ні в чому не бувало.

Сльози текли рікою по моїх щоках, і мені було абсолютно байдуже, хто на мене зараз дивиться.

— Я можу все пояснити, Каролін! Дай тільки...

— Пояснити зникнення на два роки? — Я перебила його. — Ти весь цей час був живий! Міг хоча б якусь звісточку послати, якось натякнути. Але ти нічого не зробив. Може ти хотів мене позбутися, і для цього влаштував це все?

— Ні! Я...

— Тоді ти міг би просто сказати мені, а не влаштовувати цей цирк!

Він зробив повільний крок до мене, після чого підійшов ще на крок.

— Ні, я не хотів позбуватися тебе, і не хочу.

Тепер він стоїть менше ніж за метр від мене.

— Я все тобі розкажу, абсолютно все, тільки не тут і не зараз, не при них.

— І ось знову, а коли? Коли знову пропадеш на два роки? Чи може назавжди?

У момент, коли я кричала на нього, він підійшов до мене впритул, підняв мою голову і поцілував мене.

Так само як і раніше.

Його губи, шалено гарячі й звабливі, торкнулися моїх, спершу обережно, після чого він ледве прошепотів у них "пробач", і накинувся на мої губи з шаленим голодом, який я також відчуваю і відчувала весь цей час. І врешті-решт я відповіла йому взаємністю.