Розділ 9

Усе почалося і продовжувало йти за планом. Мене впихнули в роль офіціантки в цьому клубі, чому я не дуже зраділа, і моя зміна ось-ось почнеться. Наразі я перебуваю у вбиральній, перевіряю навушник і знову обговорюю одне й те саме з усіма іншими.

— Кара, ти точно добре нас чуєш? —  Алекс уже сьомий раз запитує це в мене, і моя відповідь залишається такою ж.

— Так, точно.

— Добре, якщо навушники будуть трохи шипіти, не звертай уваги. Усе, що говоритимуть тобі, ми чутимемо через них, тож не думай завчасно їх знімати, може статися будь-що.

— Час виходить, усі готові? — Запитав Ділан.

І всі майже в один голос дали йому позитивну відповідь.

— Добре, і пам'ятайте, у жодному разі не відкривайте особистість Нівена.

Я хотіла поставити запитання, але в цей момент до туалету зайшла дівчина, яку я маю сьогодні замінити.

— Давай швидше, вже є клієнт.

Я кивнула й обійшла її, прямуючи до зали.

У мене є здогадки, чому не можна нам розкривати особистість Нівена, поки ми не довеземо його до нас. Але от як люди Барнса трималися і, так не подивилися хто він такий, я не знаю. Або ж вони дивилися? Ні, не могли. Зараз вони передаватимуть його з одних рук до інших, і для них буде погано, якщо Нівен запам'ятає хоч якісь риси обличчя своїх викрадачів. Їм це не на руку, вони знають, що він рано чи пізно повертається до нас.

— Ти ж новенька, так? — Звернувся до мене бармен. — Так, не помилився. Сьогодні твої клієнти в зоні відпочинку під номером два. Тільки враховуй, що клієнт дуже важливий, як і всі, одна крихітна помилка і нам усім буде непереливки.

— Добре, зрозуміла.

Якось контактувати з ними або ще з ким-небудь насправді мені абсолютно не хотілося, потрібно якомога менше спілкуватися з персоналом, щоб вони не так добре запам'ятали мої риси обличчя, якщо взагалі запам'ятають. Та навіть якби й хотілося, моє основне завдання кардинально відрізняється.

Я взяла меню і попрямувала в другу зону відпочинку, як мені й сказав бармен. Тільки перед тим, як увійти всередину, я переконалася, що нормально виглядаю і нічого зі штучок Алекса на мені не видно.

— Здрастуйте, я ваша особиста офіціантка на сьогоднішній вечір. Вам подавати меню, чи ви вже знаєте, що бажаєте замовити?

Свій голос я намагалася якнайкраще зробити доброзичливим і милим. Мені потрібно бути такою.

— Дорога, — він подивився на мій бейджик. — Олівія. Віскі мені та моєму другові.

Тепер я дивилася на кімнату, яка була величезною, тут точно помістилася б мінісцена, і люди які тут перебували, яких було дуже навіть замало. Якщо бути точніше, то тут був той самий Деніель Андерсон, який говорив зі мною, зі своїм, я так думаю, охоронцем, який стояв недалеко від нього зі складеними руками за спиною. І я, звісно ж, упізнала Нівена, який був зі зв'язаними ззаду руками і якимось мішком на голові.

Я до кінця не вірила на всю силу, що вони справді триматимуть його весь час із мішком на голові.

Андерсон зловив мій погляд і почав пояснювати, чому його "друг" має такий вигляд.

— Олівія, ви напевно новенька, я вас раніше тут не бачив. Ви тільки не лякайтеся. На превеликий жаль, на цей момент мого друга шукають не дуже хороші люди, тож йому доводиться бути в такому вигляді, якщо присутній хтось зі сторонніх для нього людей. Запевняю вас, що до вашого приходу він сидів як абсолютно нормальна людина.

Брехня, повна брехня. Був як абсолютно нормальна людина, яку не так уже й давно викрали.

— Добре, зараз принесу ваш віскі.

Щойно я вийшла, як відчула холодок по тілу. Поки я там була на моїй спині з'явилися крапельки поту від спеки й нервів. І мені справді дуже шкода хлопця, його хоч годували?

Бармену я замовила два віскі, і почекала, поки він їх наллє, і водночас оглянула поглядом основний зал.

Тут не було ні душі, якщо не рахувати працівників. Це дуже підозріло, і сильно нагнітає обставини. Мені тут не подобається.

— Скажи, чому тут немає натовпу відвідувачів? Клуб щойно відкрився? — Запитала я бармена.

Він поставив на барну стійку два віскі й відповів:

— Цей клуб для дуже багатих людей, і буває таке, що вони тут проводять важливі зустрічі. І частенько буває таке, що для спокійних обставин вони скуповують усі місця, щоб крім них нікого не було в цей момент. Сьогодні та сама ситуація.

— Добре, я піду, не потрібно змушувати їх чекати.

Більше я не наважилася щось запитати, хоча мені хотілося. Не потрібно, щоб бармен запам'ятав дуже допитливу офіціантку, яка тільки ходила і випрошувала в нього інформацію, після чого взагалі звільнилася.

Уже принісши віскі та поставивши його навпроти кожного чоловіка, я випросталася і відійшла трохи назад.

— Бажаєте ще чогось?

— Спасибі, дорога Олівія. — Деніель м'яко посміхнувся, і від цього мені стало недобре. — Поки що нічого не потрібно.

Мені це здалося натяком, піти та не заважати, і я збиралася покинути кімнату, але в останню мить мене гукнули.

— Зачекай, іди но сюди й присядь.

Чоловік вказав на вільне місце біля Нівена, я так і зробила. Щойно я присіла, Нівен, який сидів дуже близько, глибоко вдихнув, і це привернуло мою увагу. Але для Деніела це щось значило, і він знову звернувся до мене:

— Хоча, знаєш, сідай краще поруч зі мною. — Чоловік поплескав долонькою по дивану біля себе.

Мені стало огидно від думки, що мені потрібно буде прислужувати йому. Але, як такого вибору в мене не було.

Я слухняно підійшла і присіла біля нього.

— Тобі можна довірити секрет, Олівія? — Запитав мене Деніель.

Я спробувала бути якомога сором'язливою і тихою, тому тільки кивнула на його запитання.

— Ми чекаємо ще одного нашого друга, якому я зможу передати нашого проблемного хлопчину. Ми наглядаємо за ним, поки все не вирішиться. Він у нас любитель вляпатися в неприємності, але що поробиш, друзі як ні як. — Деніел знову подивився на Нівена.