Розділ 8

2 РОКИ ТОМУ 

Ця наша справа, за яку я багато разів нервувала, починає підходити до свого завершення. За цей час я більше загартувала свій характер. І ще було важкувато поєднувати все це з навчанням.

Роль зухвалої дівчини, здатної вбити когось, далася мені не так складно, як я думала, оскільки якоюсь мірою це була таємна частина мене, яку я весь час ховала. Я замикала цю сторону і не дозволяла їй виходити на заміну добрій Кароліні. І я говорила про це з деякими друзями з нашої команди, особливо з Ніколою.

Саме від нього я вперше почула те, що мені потрібно було почути протягом довгого часу. Те, що я не могла прийняти.

Найбільше в моїй пам'яті застрягли його слова: "Я буду з будь-яким твоїм боком, чи то поганий, чи то добрий."

Раніше я думала, що такі фрази кажуть дівчата своїм хлопцям у всяких фільмах, коли дізнаються якусь їхню таємницю, але в нас вийшло навпаки. Нік від самого початку сказав, що він непередбачуваний і вже точно не хороший хлопчик, та я все одно залишилася з ним. І можливо через те, що розуміла, що я така ж сама.

Зараз же всі знають, наскільки холоднокровною і жорстокою я можу бути. Дехто не очікував такого від мене, а дехто навіть здогадувався. Але, на моє щастя, ні з ким із хлопців моє спілкування не змінилося, нібито нічого не сталося.

Зараз у нас почалися найважчі та найважливіші моменти, і вони поділені на кілька етапів. Перший саме в цю хвилину виконую я, разом із Теренсом.

Єдина слабкість у Бастера, яку ми змогли знайти — його молодший брат. У Барнса немає ні дружини, ні дітей, ні батьків. Його брат єдиний родич, що залишився, він же і його слабкість.

Спочатку нам хотілося знайти важіль тиску в комусь іншому, але йому абсолютно плювати на всіх, крім Говарда.

Так і вийшло, що ми його викрали. Сьогодні він потрапив у нашу пастку, в якій насправді не було нічого важкого. І тепер він перебуває у нас у підвалі, і чекає своєї долі.

Тільки він не знає, що вже виконує частину нашої витівки. Нам просто потрібно виманити Бастера, щоб той прийшов звільняти свого любого братика.

Ми хочемо обміняти Говарда на важливі документи, які, своєю чергою, приведуть Барнса до відповідальності за всі його діяння, навіть ті, яким вже багацько років.

— Кара, Теренс, що там із Барнсом молодшим? Приведіть його в належний образ, старший погодився на наші умови. — Видався наказ із маленького навушника у вусі. У кожного з нашої команди були такі самі.

— Теренс зараз із ним, незабаром я теж буду там. — Відповіла я.

Дістатися до "золотої клітки" було не важко, оскільки в мене були всі ключі, від усіх замків.

Але от коли я зайшла всередину, картина мене не потішила.

Теренс стояв на колінах перед лежачим Говардом і злегка бив його по щоках. Мій погляд кинувся до маленької пробки, що лежала на підлозі, не далеко від Говарда.

— Тер, що сталося?

Відповіді мені не надійшло. І наш в'язень не поворухнувся. Я кинулася до нього для перевірки дихання і пульсу.

Його не було.

— Отрута, — це все, що сказав мені мій партнер.

Мене ошпарила тривожність і страх. Наш план повільно починає розбиватися на маленькі осколки.

Усе таки потрібно було зв'язати його повністю до стільця! Як я і говорила! Але ж ні.

Хоч ми й змогли викрасти його, наша мета була просто його утримати, а не катувати. Усі думали, що помістити його в невелику зачинену кімнату, без природного світла і з більш ніж сімома замками різних рівнів, буде достатньо. Тільки, ніхто з нас не подумав, що він захоче вбити себе. Тим паче під час обшуку в нього нічого при собі знайдено не було. Як ми могли проґавити таке?

— Теренс, що там? Чому так довго не відповідаєш? — Запитав уже Ділан через той самий навушник.

— У нас проблема, — я відповіла замість Теренса.

— Що за проблема? Нам вони зараз дуже навіть не в тему. Барнс погодився, і єдина проблема може трапитися, якщо Говард здохне.

Повисла хвилинна тиша. Тер так і не встав з колін, його тіло так і нависало над Говардом.

— Проблема в тому, що саме це і сталося. Говард мертвий, він випив отруту. — Насилу вимовила я.

— Теренс якого біса? Чого ти мовчиш? — Запитав Ділан.

— Думаю, у нього шок. Ніко, — звернулася я до нього, знаючи, що він усе чує. — Що нам робити?

— Як Теренс?

Я хотіла заступитися за нього, але мене перебив хрипкий і грубий голос.

— Це ціанід. Коли він його випив, то швидко впав у кому. І кожні кілька секунд його пульс почав сповільнюватися. Після трьох із половиною хвилин він помер.

— Чому ти так упевнений, що це ціанід?

Тер запнувся, після чого відповів:

— У моєму житті вже була людина, яка померла від цієї отрути.

— Гаразд, якось розберемося з цим. — Сказав Нікола. — Візьміть пляшечку або в чому там була та отрута, віддамо на експертизу. Тільки не торкайтеся голими руками! Одягніть рукавички або ще щось, а після, добре промийте руки.

— А що щодо Бастера? Якщо він дізнається, то угоді не бути. — Запитав Алекс.

— Зараз він у своєму кабінеті, нам потрібно виманити його звідти, тільки тепер буде ще одне завдання. Він поки що не знає про долю свого брата, тож усе одно піде на нашу угоду. Потрібно буде скористатися моментом. Поліція вже чекає на нього. Оскільки план змінився, слухайте кому що потрібно робити...

* * *

Минуло вже дві години з моменту початку нового плану. Я перебуваю в холі популярного готелю, на сім рівнів нижче від кабінету Бастера, у нічим не примітному одязі. І чекаю свого виходу.

Щоб хоч якось злитися в обставини, я стала не так далеко від ліфта, біля канапок, і повернулася до стіни, розглядаючи картину. Таким чином оточення подумає, що я очікую черги або ще чогось. І на щастя, поки що, ніякої зайвої уваги до себе я не привертаю.

І я намагалася не подати знаку, коли в готель зайшов чоловік у чорному строгому костюмі. Я нібито його й не помітила. І Алекс вирішив заговорити.