Розділ 7

З огляду на те, що вчорашні перегони почалися після десятої вечора, додому ми повернулися пізно. Багато хто з команди вже відпочивав у своїх кімнатах, тож ми вирішили нікого не турбувати в такий час й тихо розійшлися по своїх кімнатах.

А от зараз ми сидимо і чекаємо Ділана. Сьогодні він щось запізнюється. Але хлопці в цей час і не помічають цього, вони зайняті розмовами.

— А мені більше пощастило, до мене дві брюнетки підходили.

Ух. Розмови близнюків це щось із чимось. Учора їх відправили на цей скромний захід для того, щоб якомога більше дізнатися всю можливу інформацію, а вони обговорюють дівчат, з якими познайомилися за той вечір.

— Хлопці вибачте. — У будинок зайшов Ділан. — Ось тримай.

Він підійшов до мене і передав ноутбук.

— Дякую. Там усе як треба?

— Так. Безпека гарантована, можеш шукати все, що потрібно. І якщо щось вискочить, то звертайся до Алекса.

Алекс, почувши своє ім'я, повернувся і посміхнувся мені.

— І так, починаємо. У кого що за новини?

— Я пробив камери відеоспостереження в найпідозріліших місцях. І насправді нічого не виявив. Ні підозрілих машин, ні людей. Абсолютно нічого. — Перший висловився Алекс.

— Якщо так піде далі, то в нас не буде зачіпок. Можу сміло гарантувати що вони видалили деякі моменти з камер того дня. — Сказала я.

— Саме так. — Підтримав мене Теренс. — У цьому й полягають наші труднощі. Марк, Філ, що у вас?

— У нас? — Запитав один.

— А ти як думаєш? — Продовжив інший.

— Батлери! — Крикнув Алекс.

— Добре, добре. Ми особливо нічого не дізналися. — сказав Марк.

— Щоразу, коли ми ненароком підходили до теми про Бастера, все йшло до провалу. — Парував Філ.

— Або різко змінювали тему.

— Або говорили що нічого не знають.

— Було таке, що взагалі розверталися і йшли.

Близнюки швидко закінчили, і після них заговорив Алан.

— Це погано. Про вас могли розповісти.

Брати тільки знизили плечима.

— Алане, що в тебе?

— Я ще на стадії договорів.

— Гаразд. Кара, Джек.

— Інформація є. — Почала я. — Після обговорення я спробую конкретніше знайти те місце, яке нам треба. У мене є здогадки, тож це може скоротити час пошуку.

— Ти можеш доручити це мені. —  Запропонував Алекс. — Я ніби як розуміюся на таких пошуках.

— Ох, повір, я знаю. Але наврядчи я зможу більш-менш зрозуміло пояснити все, що сказав Браян. Та і не думаю, що це займе багато часу, але якщо що, я звернуся до тебе по допомогу, не переживай.

По праву руку від мене почувся смішок.

— Вона хоче сама знайти. Можу посперечатися що так і зробить. — Втрутився Джек.

— Навіть якщо й так, то що? Мені все одно нічим зайнятися. А ти що, вже повірив у мої сили?

— Після вчорашнього, так!

Решта переглянулися.

— А тепер розкажи, що сталося вчора. — З обережністю зажадав Ділан.

— Чесно? Я навіть не розумію навіщо пішов із нею. Якщо скажете для захисту, то ви явно її не знаєте, і я можу сміливо посміятися вам в обличчя.

— Ближче до справи. — Гаркнув Теренс.

— Той хлопець не хотів колотися, вимагав спочатку з неї поцілунок. Тоді вона ніби як і потягнулася до нього для цього, а потім як ударила, прямо в... Ну коротше. Сильно так вдарила, до столу приклала і ножем пригрозила. Ось.

Поки Джек розповідав, я відкрила ноутбук, готуючись шукати все, що мені потрібно.

Але ось спокою мені не давав різкий приплив мурашок. Коли я підняла голову, я зіткнулася з безліччю дивних поглядів. Хтось був у шоковому стані, хтось сердився, а хтось, близнюки, сміявся.

— Так!

— Так!

Крикнули обидва, і дали один одному п'ять.

— Гони нам по сотці, Алекс.

Я трохи не зрозуміла. Вони що, посперечалися, як я себе поведу?

Алекс без зайвих запитань дістав із кишені гаманець і сунув близнюкам по купюрі.

— Дякую, що ти не змінилася, Кара. — Промуркотів Марк, перевіряючи сотку.

— Не відривайтеся від нашої мети. — Я клацнула пальцями. — Тер, ви вчора ходили до тієї загадкової людини. Як ваші успіхи?

— Хотілося б набагато кращого. Він відмовив. Поки що.

— У якому сенсі поки що?

— Він буде з нами тільки з двома умовами. І проблема в тому, що йому потрібен Нівен.

Тепер у кімнаті повисла тиша.

— Потрібно звільнити його якнайшвидше.

— І саме цим ми зараз і займаємося.

— Каролін, — звернувся Ділан. — Як скоро ти зможеш знайти те місце, що нам потрібно?

— Не можу нічого говорити наперед. Можливо швидше ніж гадаю, а може і до завтра не впораюся. Але мені таке не подобається. Якщо я за кілька годин нічого не зможу знайти, то попрошу допомогти Алекса, щоб на завтра вже все було.

— Добре. Якщо до завтра все буде нормально, то завтра ж врятуємо Нівена. Можете займатися своїми справами, коли Кара знайде місце розташування, обговоримо план дії.

Ніхто проти такого розкладу не був. Усі тільки з радістю почали говорити на свої теми.

Близнюки з Джеком і Теренсом почали грати в приставку, Алекс і Алан щось обговорюють за барною стійкою, а Ділан кудись поїхав.

Я залишилася на своєму місці з ноутбуком.

Клуб у самому центрі, нічого незвичайного. Ні, це навряд чи він, було б занадто просто.

На околиці недалеко від мосту...

Я просиділа так хвилин п'ятнадцять, але взагалі ніякого клубу в цьому районі не знайшла, це дивно. Тут тільки багатоповерхівки, кілька кафешок і якийсь невеликий театр.

Чому мені все здається занадто дивним?

Театр у такому районі? Ну він не новий, побудували давненько. Тоді, можливо, я просто звертаю увагу не на те, що мені взагалі потрібно?

— Алекс, — Я покликала хлопця. — Яким чином можна знайти місце, якщо на карті й на камерах його взагалі нема, нібито придумали, що воно там і все?

— Хм... Хіба що, якщо це місце не знаходиться всередині іншого. Спробуй приєднатися до камер кафе або ще якихось таких місць, які здаються незвичайними.