Розділ 3

3 РОКИ ТОМУ  

Ох вже й день... Із самого ранку встала не з тієї ноги, настрою взагалі не було. Усі, як на зло, дратували мене і лізли зі своїми запитаннями й тарганами у своїх головах. В університеті поставили питання, на яке я не змогла відповісти, і всім начхати, що я першокурсниця, яка не провчилася і двох місяців, усі вже чекають хорошого результату.

Я думала, що чорна смуга на сьогодні змінилася на білу, коли моя подруга запропонувала піти в клуб, щоб розвіятися. І я погодилася, хоч і не дуже люблю такі галасливі й людні місця. І краще б я залишилася в кімнаті.

Я вже другу годину тут, і сама. Моя "подруга", яка спочатку хотіла провести час зі мною, зникла після п'ятнадцяти хвилин перебування в цьому місці. І тепер я сиджу за барною стійкою і допиваю черговий коктейль, який належним чином не перевищує мій вроджений рівень сп'яніння.

І це не дивно, весь час я говорила бармену, щоб алкоголю він додавав менше, ніж потрібно. Мені не хочеться напитися без підстрахування, що мене хтось відправить у найману квартиру і проконтролює, щоб я дісталася до свого ліжка.

Так у своєму житті я напилася всього лише раз. Не можу сказати, що мені сподобалося. Спочатку було весело, але ось пізніше — погано. Дуже погано. Я всю ніч позбавляла свій шлунок від усього випитого, і впевнена, що наступного дня мала вигляд зомбі. І мені тоді вистачило з головою.

Я пообіцяла собі, що більше не буду напиватися. Але сьогодні такий поганий день, що я була готова зробити виняток.

Я не витримую цю гучну музику і сидіння за барною стійкою. Моє роздратування тільки зростає разом із головним болем. Тож, сплативши рахунок, я прямую до виходу.

Уже майже наблизившись до нього в мене врізається якийсь чоловік зі склянкою алкоголю. Після нашого зіткнення весь вміст цієї склянки розливається на мене і цього не зовсім тверезого чоловіка, і він починає кричати.

— Гей! Ти взагалі бачиш куди йдеш? Думаєш дупою повиляла і все пробачать? Ти мені взагалі то не тільки напій зіпсувала, але ще й одяг!

— Взагалі-то це ви нетверезим налетіли на мене.

— Ти ще й огризаєшся? Та ти знаєш хто я і що можу?

— Ви — п'яний чоловік без краплі поваги до протилежної статі. А тепер відійдіть убік, мені потрібно йти.

І я б пройшла, якби ця, без краплі совісті, людина не стала більше на моєму шляху.

— Та ти!

— Я, я. А тепер відійдіть.

Мабуть, мої відповіді йому ні краплю не сподобалися. Можу посперечатися, що зазвичай усі так і намагалися вгодити й загладити свою провину, і йому, мабуть, хотілося, щоб так було і цього разу. А тепер він і слів підібрати не може.

Але ось те, що він зробив спробу вдарити мене... Цього я вже точно не передбачила.

П'яний недоумок гаркнув на мене і швидко підняв руку для ляпаса. У ці довгі секунди я не зовсім усвідомлювала, що трапляється, і навіть не спробувала цьому якось запобігти. Частково я навіть змирилася з думкою про ляпас, який на мене чекає за лічені секунди.

Але ось коли ж ніякого дотику його руки з моїм обличчям не сталося, я здивувалася.

Його хтось зупинив. Позаду цього відпочивальника стояв молодий хлопець і тримав його за руку, якою він і хотів мене вдарити.

— Як же не красиво підіймати руку на дівчину.

Ми обидва втупилися на цього хлопця, і не розуміли, що зараз взагалі відбувається.

— Теренс. — Хлопець, який допоміг мені, покликав когось. — Виведи цього чоловіка, йому на сьогодні вистачить.

Ззаду з'явився цей Теренс, він був на вигляд більш серйозним і навіть якоюсь мірою з холодним виразом обличчя. Хлопець підхопив чоловіка за передпліччя і повів до виходу.

— Та ви знаєте, хто я? — кричав чоловік, намагаючись звільнитися з рук Теренса, але в нього нічого не вийшло, його таки вивели.

А тепер мені стало цікаво, хто цей хлопець, який, в якомусь сенсі, врятував мене. Він явно не звичайний відвідувач, якщо його так слухаються.

— Дякую. — Подякувала я незнайомцю, і зібралася таки покинути цей клятий клуб.

Але на моєму шляху знову виникла перешкода.

— Ти вже йдеш?

— Так, мені тут робити нічого. — Моя відповідь могла прозвучати доволі грубо, але зараз мені було на це начхати.

— Дай, здогадаюсь. Подруга кинула?

— І це теж, тож з мене сьогодні досить, відійди, будь ласка.

Він постояв так ще деякий час, після чого знову заговорив.

— Якщо так, не бажаєш провести час зі мною? У мене замовлена зона відпочинку, хотів побути наодинці з думками, але я не проти побути у твоїй компанії. І одразу ж роз'ясню, нічого більшого, ніж буденна бесіда, чесне слово.

— Вибач, але я відмовлюся.

Я спробувала обійти його, але незнайомець не дозволив.

— Усе моїм коштом. І якщо тобі стане некомфортно, або захочеш піти, я заважати не буду.

Піти зараз, чи дати шанс цьому вечору хоч трохи розфарбувати свій поганий настрій, що залишився?

— Добре, але тільки спілкування.

Хлопець усміхнувся і вказав у бік, щось на кшталт закритих кімнат, відсторонених від галасливого основного залу. Зони відпочинку.

— Прошу.

Він повів мене в той бік. Це і справді наче доволі просторі кімнати, а яких стоїть великий стіл і дивани з кріслами навколо нього. На подив у цьому, здавалося, невеликому просторі дуже навіть затишно.

Одразу ж, як ми зайшли всередину, за нами прибув офіціант із запитанням, чи хочемо ми чогось.

— Мені віскі, а дівчині... — Він подивився в мій бік, чекаючи, що я відповім, чого хочу.

— Мохіто.

Офіціант прийняв замовлення і пішов, тепер ми залишилися самі.

— Цей тобі нічого не зробив?

Цей. Той п'яниця.

— Ні, він усе відтягував час зі своїми "ти знаєш хто я".

— Так, таких людей тут вистачає. До речі, я не приставився, я Нікола. Можна просто Нік.

— Кароліна.

— Отже, подруга тебе кинула?

— Вона мені не така вже й подруга, але можна й так сказати.