Цуцик

Ще нещодавно я була Ясочкою, першою дракон'єссою на селі, але новина про поповнення моїх домашніх улюбленців розтрощила мій авторитет. Чутки, що їх розносять люди, можуть зробити навіть найпочеснішого, найвідповідальнішого дракон'єда — Ясею невдахою. 

Ніколи не було такого, аби дракон'єди вигулювали, пестили драконів, а не їли їх. Я б давно мала обгризти його кістки, засмажити соковите пузо на багатті, і, звичайно, дістатися до найніжнішого пундика — серця. Але, мрія виявилася важливішою за спокуси свята шлунку.

Я назвала малого Цуциком і він тепер всюди бігає, оскільки літати ще не вміє, за мною. Ми їмо разом черепах та випиваємо зміїні яйця по вечорах, які, що саме цікаве, сподобалися Цуцику. Я вчу його літати, полювати, риболовити, а він, приносить мені золотих рибок на сніданок. Головний сечіль мого зміїного кодла мене навіть ревнувати почав до дракона, більше не даючись мені до рук! Ти диви, які ми горді! Одразу видно — мужик є мужик. Всі мужики вважаються, що жінка це їх власність, а коли конкурент з'являється на шляху — так одразу концерти влаштовують!

Та однієї ночі не Бублик, султан гадюк, зіпсував своєю поведінкою мій настрій. Все почалося з шуму.

— Цуцик, місце. Сидіти, — вказала на свої груди, здібному до дресерування, дракончику, не розплющуючи очі, вважаючи, що це він знов ніяк не може влягтися.

Але, зверху на мене ніяка колюча тушка не всілася, а навпаки — стало так тихо, що й змії перестали вовтузитись у кубельці!

Миттєво підскочила зі своїх м'яких перин. Сон, наче рукою зняло і в сміття викинуло. Де Цуцик?

На мою біду, увімкнувши світло в покоях, (так, так, в моїй печері ноу-хау все-таки не первісна ж я людина), я не знайшла Цуцика ні під столами, ні під комодами. Навіть в пузі Бублика немає! От тільки двері до печери настіж... Вкрали!!!

Так і біжу, в одній нічній сорочці, босою, на двір. Нічне небо темне і зірки майже непомітні. На відміну від мене. Через це я й ховаю своє волосся завжди під чепчики та капелюхи, адже такий неприродній, насичено помаранчевий колір всюди виділяється й наче сяє.

А мені тут під печерою і справді наслідили! Зі знанням справи вивчила сліди, і зрозуміла, що вони драконячі, але... не Цуцикового розміру.

Раптово ліворуч за пагорбом почулися кроки...

— Люди добрі, що ж коїться? — раптом звідти вибігла жінка. Статна, ошатно і дорого вбрана, середнього віку. — Вкрали! — голосно заволала.

Її всю колотило, трусило — відчула це, як вона наштовхнулась на мене і вперлась своїми руками та вузькими, але зляканими очима, в моє плече. А жіноче серце так калатає, що зараз виплигне в мої руки!..

Якось дивно вона пахне. Та й на вигляд не місцева. Ніколи раніше не бачила її.

— Хто? Що вкрали?

— Сина вкрали! — голосить жалібно, але мене збентежили її очі, які вона, чомусь, відводить від мого прямого погляду.

— Що ви бачили? — спитала, скануючи підозрілий стан незнайомки, її гострі вилиці й темне волосся. У нашому краї всі мають світліші відтінки.

— Я бачила крила! Гігантські! Він схопив мого сина і сховався там! — вказала пальцем на лісові хащі за сотню метрів і вся тремтить, чи то зі зляку, чи то...

— Ви бачили дракона? — я продовжила допит, підозрюючи щось нечисте у цій справі. Звичайно, дракони крали дітей неодноразово, але... це було ще за часів диких мамонтів. — Я дракон'єсса — полювати на них моя робота, — сказала, уважно спостерігаючи за реакцією панянки.

Вона стрепенулася і судомно сковтнула слину. Вузькі очі розширилися до неможливості.

Всупереч своїм думкам, я пішла в хащі, хоча моя увага залишалась ще позаду й зосереджувалась на незнайомці. Занадто вона "не така". А обернувшись через двадцять кроків, як я й гадала, — не побачила жінки на тому місці...

Через кілька секунд потому, в зовсім іншому напрямку я вгледіла велику постать... птеродактиля! Могутні крила важкої істоти підняли її над землею, і полетіла, пташка, все далі й далі від мене...

То це драконяча мати птеродактиль. Виходить, що я прихистила драконолюда — перевертня! Від частого вживання еліксиру з екстрактом людської крові й плоті вони приймають людську подобу.

Але на кожну отруту є своя протиотрута, ковток якої миттєво надасть дракону його звичайний вигляд. Рецепт такого відвару я вже давно виманила в одного з довірливих дракон'єрів, хай пробачить мені основоположник драконо'єдства! Ми завжди воювали з дракон'єрами, які вели свою діяльність нелегально і крали нашу роботу, але тоді я пішла проти правил. Зате тепер знаю, чим частувати ЇЇ. Запам'ятала темне волосся і гостре обличчя навік.

Я знайду тебе, стерво! Хто б ти не була, та я поквитаюся з тобою! Це ти переполошилася, почувши, що натрапила на дракон'єда! Це ти вирішила збрехати мені, щоб виграти час! Це ти викрала мого дракона!

Милий! Ніколи не забуду твоїх лусок і наші веселощі. Я лоскотала тебе (так, так, сама була в шоці, що дракони бояться лоскотання!), а ти тріпотів своїми гострими крильцями об мої щоки, руки, ноги та залишав синці.

А як було весело, коли ти обсмалював м'ясо фенікса на багатті! Ти краще будь-якої запальнички, бо запалюєш все навкруги в радіусі кілометра своїм вогнем з пащі! Треба щось підпалити чи засмажити? Домашній дракон. Домашній дракон — ще той мангальщик!

Мені тебе не вистачає, любий. Настільки не вистачає, що я зробила татуювання на щоці. Тепер там твій портрет. Саме туди твої драконячі тверді вуста торкалися мене кожного вечора перед сном, коли ми бажали один одній "смачних снів". Я тоді дивувалася, що дракони, виявляється, так схожі манерами на людей, ще й вміють вимовляти деякі слова. Але я гадала, що то я навчила тебе розмовляти, не знаючи, що ти драконолюд.

...Та, головне, вже тоді відчула кохання до тебе.