Розділ 35. Я й мріяти про це не міг

- Уляно, чудово виглядаєш, - Іван Геннадійович по-доброму посміхається мені, сідаючи навпроти мене за стіл у затишному ресторанчику. 

Ще з ранку, я б нізащо не повірила, що вечерятиму в компанії ректора нашого університету. Тому, мені можна пробачити і скутість рухів і неприродну посмішку. 

- Розслабся, - шепоче мені Діма на вухо, злегка нахилившись і торкнувшись плечем мого плеча, поки мої батьки та Іван Геннадійович перекидаються люб'язностями, - Не з'їсть він тебе. Він мене любить. І тому, тебе любить теж. 

- Він знав про нас до цього? - вкотре дивуюся я. Хоча, я думала, що ця функція в мені вже зламалась за сьогодні.

- Ну звісно, ​​знав. Він знав про тебе з першого дня, як я тебе побачив, - він ловить мою руку під столом, стискає мої пальці своїми. Цей підбадьорливий жест, разом з його м'якою усмішкою, діють на мене заспокійливо. 

Але, в той же час, усередині мене прокидаються чарівні метелики, а щоки забарвлює рум'янець. 

Я завмираю і дивлюся в ці бездонні карі очі з пухнастими віями. В них видно все, як у кришталево чистій озерній воді. Його погляд сповнений різноманітних емоцій, від ніжності до захоплення, від кохання до нестримного бажання. 

Як це приємно усвідомлювати, наскільки сильно тебе кохають. 

Можливо, тому тато й погодився на цю вечерю, бо побачив в очах Діми його безмежну любов до мене та його відчайдушну рішучість.


*** 

- А давайте подивимося, - раптом пропонує Діма, - Як щодо завтра, о восьмій вечора? 

Тато з мамою переглянулись. 

- Я не думаю, що ректор дочекається нас до цього часу, - якось невпевнено зауважує тато. 

- Я постараюся бути дуже переконливим, - погляд Діми палає впевненістю. Звичайно, йому то дідусь не відмовить. 

- Не сумніваюся, - тато окидає Діму оцінюючим поглядом, - Але, в будь-якому випадку, ми їдемо завтра з ранку. Тому навряд чи вийде. 

- Тобто, ви відмовляєтеся від можливості переконати мене триматися від вашої дочки подалі, - Діма щосили намагається стримати усмішку. 

- А тобі від цього яка вигода? - не розуміючи питає тато Діму. 

- Жодної, - погоджується Діма, - Але ж ви хочете якось вплинути на ситуацію. Я також. Тож, вважайте, ціль у нас одна, хоч і причини різні. 

- Дімо, - раптом якось стомлено вимовляє тато, нахиляючи голову вбік, а його плечі трохи опускаються, - Я розумію, ти закоханий. Зараз тобою керують емоції. Спочатку завжди так буває, але потім... 

- Послухайте, Вікторе.... - впевнено перебиває Діма, але потім запитально дивиться на мене. 

- Сергійовичу, - підказую я. 

- Вікторе Сергійовичу, - продовжує Діма, - Наше знайомство почалося не зовсім вдало, і я хотів би все виправити. Якщо ви не можете залишитися до завтрашнього вечора, то можливо ви погодитеся на вечерю з моєю сім'єю. Сьогодні ввечері. Я прошу лише одну вечерю. Дозвольте мені хоча б спробувати, бо я не зможу просто так відмовитись від Уляни.


*** 

- У Уляни, наскільки мені відомо, чудові оцінки. Чому ви вважаєте, що стосунки з моїм онуком можуть перешкодити навчанню? - чую краєм вуха розмову мого батька та Івана Геннадійовича, намагаючись не звертати уваги на табун мурашок від повзучої по моєму стегні руки Діми під столом. Сам Діма сидить з незворушним виразом покер-фейс та вивчає меню. Батьки та Іван Геннадійович із замовленням уже визначилися. 

- Так, але ви ж розумієте, до чого можуть привести стосунки. Їй ще рано про це думати, - не здається тато. 

- Ну чому, рано... - намагається заперечити дід Діми. 

- Завтра вони заявлять, що хочуть жити разом чи взагалі одружитися, - гне свою лінію тато, - Освіти немає. Мотатися по орендованих квартирах? А, раптом, діти? А вантажником особливо багато не заробиш. 

- Я з вами повністю згоден, - Іван Геннадійович згідно киває головою, - А хто працює вантажником? - уточнює він. 

- Ну так... Діма. 

Іван Геннадійович повертається і дивиться на застиглого Діму зацікавленим задумливим поглядом, а потім, ніби опритомнівши, вимовляє: 

- А, ну, так, - роздумує трохи. Потім знову уважно вивчає Діму, і нарешті розвертається до тата, - Тобто, вас не влаштовує фінансова сторона питання? 

- Та не в цьому річ. Ну, як ви не зрозумієте... 

Офіціант, тим часом, приймає наші з Дімою замовлення, уточнює про алкоголь і отримавши негативну відповідь (хоча розслабитися б не завадило, звичайно), зникає, забравши папки. 

- Ти, взагалі, збираєшся сказати моїм батькам про свою справжню роботу? - шепочу Дімі, нахилившись до нього. 

- Ні, - незворушно відповідає також пошепки Діма, - Нехай приймають мене таким, який я є - неосвіченим вантажником. 

- Дім, - я не можу стриматися і сміюся, втикаючись йому обличчям у плече, - Ну ти ж не вантажник! І чому ти їм не сказав, що твій дідусь - наш ректор? 

- У ректора не може бути онука вантажника. Мені ніхто не повірить, - абсолютно серйозно повідомляє Діма, - Слухай, а в тебе є закордонний паспорт? 

- Є. А на..навіщо тобі? - напружуюся я. 

- Хочу тебе вкрасти, - і дивиться на мене так проникливо, що мені стає спекотно. 

- Куди? 

- Ну, з моїм дідом ти вже знайома. Хочу познайомити тебе з батьками та сестрою. 

- Але мої батьки...- я кидаю швидкий погляд на тата з мамою, які захоплено спілкуються з Іваном Геннадійовичем, як мені здається, вже зовсім на якусь ліву тему, яка не стосується наших з Дімою відносин. "А ось у Барселоні зараз тепло" - здивовано чую татовий голос і мої очі округлюються.

Я нерозуміючи дивлюся на Діму, який навіть не намагається приховати хитру задоволену посмішку, а потім смішок таки зривається з його губ. 

- Ти думаєш, навіщо я наполягав на цій зустрічі? - відповідає на моє німе запитання, - Дід - майстер переконання, - знизує плечима. 

*** 

- Аа-ааа, - виривається з мого горла, коли Діма впивається в мою шию своїми гарячими губами. 

- Я б сказав "Тихіше, а то сусіди почують", але, насправді, мені на них начхати, - гарячково шепоче Діма, злегка прикусуючи мою шию і засовуючи свого язика мені у вухо. Його руки жадібно нишпорять по моєму тілу, стискаючи і гладячи. 

Мої батьки поїхали з ранку. Ми з Дімою сходили перевірити, чи на місці ще будівля університету, а зараз у нього вдома, продовжуємо те, що не закінчили вчора. 

- Як же я скучив, не можу більше чекати, - спритними пальцями розстібає мені блузку і вона опадає на підлогу. 

Ми шалено і з жаром досліджуємо губи та язики один одного. Несамовите збудження, що охопило нас, набирає обертів так стрімко, що здається, нічого вже не зможе нас зупинити. У спальні чуються тільки звуки вологих поцілунків і переривчасте шумне дихання. 

У похапках ми здираємо одяг один з одного, не в змозі перервати поцілунки. Коли на підлогу злітає останній клаптик тканини, я відриваюся від Діми і проводжу цілковито шаленим поглядом по його тілу. Мене трясе від збудження, а вигляд кубиків його преса та голих струнких ніг, зовсім не заспокоюють. 

- Ти просто ... у тебе ... нереально красиве тіло, - захоплено шепочу йому. 

- Ти тільки зараз це помітила? - Діма вигинає брову, рвано дихаючи, - Ти теж нічого. Йди сюди. Ми відволікаємось, - тягне мене за руки і притискає до себе, упираючись своєю твердістю мені в живіт. 

Хочу його, такого збудженого, ошалілого від бажання, хочу, щоб він дивився мені в очі, коли нависає наді мною, повільно наповнюючи мене собою, хочу, щоб з його губ зривалися стони, коли він підходить до краю, хочу чути своє ім'я, яке він хрипко вигукує на піку, зриваючись в слід за мною. 

І він виконує усі мої бажання. 

Він покриває поцілунками моє обличчя і шию, все ще нависаючи наді мною, заривається носом у моє волосся, вдихаючи його запах. 

- Кохаю, - шепоче на видиху. 

- І я кохаю, - відповідаю несміливо. Діма завмирає на мені, потім шумно видихає в моє волосся, відривається від мене і піднімає на мене зовсім очманілий погляд. 

- Що? - збентежено дивиться на мене. 

- Кохаю тебе, - повторюю, дивлячись в його неймовірні очі, - Дуже кохаю. 

Він на мить прикриває очі, а потім розплющує їх і жадібно впивається губами в мій рот. 

І коли ми вже повністю задоволені і втомлені лежимо в тісних обіймах один одного, і Діма тихенько перебирає пальцями моє волосся, я крізь дрімоту чую його тихий шепіт: 

- Уляна Матецька... Я й мріяти про це не міг.