Розділ 32. Несподіване відкриття

Діма

Наступного ранку після тієї розмови з Антоном, я побачив Уляну біля центрального входу до університету. Вона стояла неподалік від входу зі своєю подругою Алею і дуже відверто витріщалася на автівку Антона, яка тільки заїхала на паркування. 

В мені вкотре скипіли пекучі ревнощі. А ще й злість від того, що вона взагалі мене не помічає, і, здається, навіть не знає, що я вчуся з нею на одному потоці. 

Пройшов повз них і злегка зачепив Уляну плечем. Навколо снувало багато студентів, і ця дія цілком могла здатися випадковою і ненавмисною. 

Я, звичайно, не очікував, що від мого легкого поштовху вона не втримається на ногах і завалиться на бік, але, мабуть, для неї це виявилося занадто несподіваним, і, дякувати Богові, Аля, що стояла поруч, встигла схопити її за руку. 

І хоч я ненавидів себе в той момент за те, що завдав їй, хоч і легкого, але неприємного болю, все ж вона, нарешті, звернула на мене свою увагу. 

Підняла на мене свої смарагдові очі і я пожалкував, що нап'ялив на себе з ранку сонцезахисні окуляри. Так хотілося, щоб вона подивилася мені в очі. Хоч один раз. 

- Дивитись треба, куди йдеш! - у мене все стислося всередині від її роздратованого тону. 

- Будь обережніша, - і я пішов, не оглядаючись.

А що вона творила зі мною у закритій аудиторії. Я надивитись на неї не міг. 

Не міг повірити, що маю ці дві години наодинці з нею. Милувався нею, вдихав її запах. Мені дах рвало від неї, а я старанно зображував із себе зовсім випадкову і незацікавлену особу. 

Мені навіть вдалося до неї доторкнутися. Коли вона врізалася в мене у темряві, а потім різко відскочила назад, я встиг схопити її за руку і, боже, мене ніби струмом прошило. 

Так хотів її поцілувати тоді, думав зірвусь, але мені довелося взяти себе в руки, бо я не хотів, щоб вона цілувала мене, будучи закоханою в Антона.
Я хотів, щоб вона кохала мене. 

Островський же, зважаючи на все, побачивши нас разом на лекції, нарешті вирішив діяти. Не пройшло і року. 

І хоча, мій дядько, наш викладач Сергій Петрович, не підвів і зробив так, як я його попросив, виявилось, що вже пізно. Вона йде на побачення з Антоном. 

Мені треба було летіти до Нью-Йорка на тиждень. Я з важким серцем їхав до аеропорту, розуміючи, що це саме серце залишаю тут. 

Це був дуже завантажений тиждень, я повертався в готель і валився без задніх ніг у ліжко, щоб за п'ять-шість годин знову бути на ногах і працювати. Нескінченні примірки, репетиції, фотосесії, дефілювання. Але я був цьому навіть радий. Так я менше думав про неї, де вона може бути в цей час, що робити. 

А коли повернувся, дізнався про вечірку за містом, і що Уляна з Антоном теж будуть там із ночівлею. Я, звичайно, розумів, що Антон, напевно, захоче там втілити свої плани в життя, якщо ще не втілив. І я не міг нічого вдіяти, тільки стискати кулаки від безсилля. Але що я міг зробити? Їй потрібен він, він їй подобається, можливо, вона навіть закохана в нього. Може їм і вдасться стати справжньою парою. 

А потім вона сказала, що між ними нічого не було і взагалі у неї сумніви щодо Антона, і я не витримав і все їй розповів. 

І вона відповіла на мій поцілунок. Який я був тоді щасливий!

Потім вона помотала мені нерви, звичайно, але, зрештою, нам вдалося розставити крапки над і. Але, як виявилося, не всі. 

Зараз моя дівчинка дивиться на мене і чекає відповіді на дуже дивне запитання: Чи був я коли-небудь у Мілані. 

- Був, - після деякої паузи відповідаю їй, - А чому саме у Мілані? 

Вона не встигає відповісти, бо грюкають вхідні двері. 

Аля повернулася.



Уляна


- Був, - відповідає Діма після деякої паузи, - А чому саме у Мілані? 

Стукають вхідні двері.
Аля повернулася! 

- Уляна! - кричить вона з коридору, - Я до... - і тиша. 

Я швидко накидаю халат і виходжу до коридора. Аля стоїть посеред передпокою і розглядає ліфчик, який звисає з люстри. 

- Я так розумію, що ви дійшли згоди,  - усміхається мені. 

Поки я глупо усміхаюся їй у відповідь, із моєї спальні виходить Діма в одних боксерах, спокійно знімає ліфчик із люстри та віддає мені. 

- Привіт, Аль, - проходить повз неї і йде у ванну. 

- Привіт, Дім. 

"ВАУ" беззвучно вимовляє Аля, дивлячись на мене великими очима. Так, Діма в боксерах - вид не для людей зі слабкими нервами. Йому б моделлю працювати. 

Я згрібаю з підлоги наші речі, досі зніяковіло усміхаючись. Складаю їх на пуф і помічаю пакети в руках Алі. 

- Я тут продуктів прикупила, думала в тебе нога, а ти тут... - хитає головою, сміється і несе пакети на кухню. 

- Думала вона. А коли ти Діму у квартиру пускала, ти про що думала? - награно сердито питаю її, проходячи за нею на кухню і допомагаючи їй розбирати пакети. 

- Він дуже переживав за твою ногу і був, як завжди, переконливий. 

- Навіть не сумніваюся! - я закочую очі. 

Аля сідає за стіл, підпирає щоку рукою і дивиться на мене грайливим поглядом. 

- Ну розповідай. Я правильно розумію, ви тепер разом? 

Мою посмішку, мабуть, видно за три кілометри. 

На кухню заходить Діма, уже одягнений у джинси та футболку та обіймає мене зі спини. 

- Аль, я вкраду Уляну до завтра. 

- А вечеряти? - обурюється Аля, - Я тут продуктів накупила, зараз щось приготую. 

- Я її погодую, обіцяю, - усміхається Діма. 

- І себе не забудь погодувати, - сміється Аля. 

- А його погодую я, - я розвертаюся до Діми в тісному кільці його рук, дивлюся в його прекрасні очі. 

Він звично піднімає брови і стискає губи, відповідаючи мені поглядом. Як же мені подобається ця його звичка! Хочеться одразу зацілувати його до припухлих губ. 

Ми йдемо до Діми. 

Квартира у нього виявляється такою самою, як і у нас з Алею, тільки розташована дзеркально. Ремонт не новий, але видно, що дуже якісний і дорогий, і виконаний у класичному стилі. Меблі з натурального дерева, на стінах картини в масивних рамах. Все лаконічно та елегантно. 

Заходимо на кухню. 

- Каву будеш? 

- Ти обіцяв мене погодувати, - усміхаюся. 

Діма сміється і дістає з холодильника якусь скляну тару, накриту фольгою. Розгортає та ставить у духовку на розігрів. 

- Кролик у сметані з рисом. 

- Звучить багатообіцяюче. 

Він розвертається до мене. В очах іскорки сміху. 

Я сідаю на диван, Діма сідає біля мене. 

- Іди до мене, - тягнеться до мене, забирається рукою у волосся, притягує до себе і цілує. Розворот, і я вже сиджу зверху на ньому, цілуючи жадібно його губи і зариваючись пальцями в його густе волосся. Як же він пахне! Запах його шкіри містить якусь смертельно небезпечну для мене ноту, якій я не можу опиратися і дурію, як від наркотику. 

Як же жадібно він водить руками по моєму тілу. Я вже горю вся. Не хотіти його неможливо. 

Ще один розворот і я вже лежу під ним, а він схиляється наді мною, втискається своєю твердістю в мене. Цілує з несамовитою пристрастю, прикусуючи мені губи, вправно орудуючи язиком. 

Не можу ні про що думати, розчиняюсь у його ласках, втрачаючи голову. Я хочу відчувати його, шкіра до шкіри.

Десь на краю свідомості з'являється думка: 

- Кролик згорить...



*** 

Наступного ранку Діма їде.
Ми прощаємось, цілуючись до виснаги, стискаючи один одного в обіймах. Я бачу смуток у його очах. Так не хочеться його відпускати. Але ж це всього на пару днів. До речі, я так і не спитала, навіщо він туди їде, але знову про все забуваю в його обіймах. 

Ми з Алею йдемо в універ. По дорозі я розповідаю їй про витівку Даші і якусь несусвітну маячню Антона. 

- Якось дуже вчасно Антон виявився поруч, - задумливо каже Аля. 

- Ти думаєш, вони змовилися? 

- Все може бути. Даші потрібен Діма, Антону - ти. Чому б і ні? 

- Я боюся Антона, - зізнаюся їй, - Що, якщо він знову почне з'ясовувати стосунки, лізти до мене, тягнути за руки. Діма ще так не вчасно поїхав... 

- Не посміє. Ти головне, від мене не відходь. 

Антон з'являється на нашій спільній лекції. Весь час дивиться у мій бік. Після пари намагається заговорити зі мною, але Аля не дає йому навіть підійти до мене. Ми йдемо, а він щось вигукує у слід, що я пошкодую ще. Він їде з універу і до кінця дня ми його більше не бачимо. У п'ятницю він не з'являється. 

Вихідні я проводжу удома, як і Аля. Прибирання, прання, ще якісь побутові дрібниці. 

Надвечір заходжу до Алі в кімнату, і бачу, що вона дивиться на монітор свого ноутбука з якимсь приголомшеним виразом обличчя і мене зовсім не помічає. 

Що там таке? 

Я підходжу ближче та бачу на екрані фото Діми. Аля помічає мене та швидко закриває ноутбук. 

- Алю, що це? Що це за фото? 

- Нічого, - злякано вимовляє Аля, - Тобі здалося. 

- Що мені здалося? 

- Нуууу... А що ти побачила? 

- Там же був Діма, так? Відкрий ноутбук! 

- Тобі не треба цього бачити, - швидко вимовляє вона і дивиться на мене якось дивно. 

Я свердлю її сердитим поглядом.
- Аля, відкрий ноутбук, - повільно вимовляю я, вже ледве стримуючись. 

- Улян... 

- Аля, негайно відкрий його! 

Вона відкриває і я бачу фото Діми. Мільйон фотографій, якісних, професійних фотографій, і на кожній із них Діма, але не такий, до якого я звикла. 

Обкладинки журналів, він у різних ракурсах, у красивому дорогому одязі. На пару фото він взагалі йде подіумом в одних плавках. Тіло світиться і переливається, напевно, намазали якимось маслом. Але, в основному, це фото з якихось каталогів, є навіть реклама парфумів, о, боже, я обожнюю цей аромат, хоч він і чоловічий! 

Мій погляд чіпляє фото, де він стоїть із дівчиною, дуже гарною дівчиною на якомусь заході. У руках келихи. Підпис французькою. Нічого не зрозуміло. 

- Що там написано? - нервово питаю Алю, - Аля, ти знаєш французьку? 

- Звідки??? 

Дійсно, звідки? Я вже зовсім нічого не тямлю. 

- Зараз перекладу, - вона копіює підпис і вставляє в онлайн-перекладач. І ми читаємо. 

"Відомий французький манекенник Дмитро Матецький зі своєю дівчиною Валері Дюпонт на Тижні чоловічої моди в Мілані". 

- Це якийсь сюр, - тихо вимовляю я, не вірячи своїм очам. Мої губи тремтять, - Що це за фігня, Аля?! - питаю її, і розгублено дивлюся на неї, але вона, по-моєму, сама в шоці. 

Вона зосереджено дивиться на екран, явно сама намагаючись зрозуміти, що відбувається, клацає на фото і заходить на інтернет сторінку. Там виявляється невелика стаття. 

Аля знову копіює текст і робить переклад. 

"20-річний манекенник Дмитро Матецький народився в Києві і в підлітковому віці переїхав з батьками до Франції, де і почав свою кар'єру. Як зізнається сам манекенник, це сталося зовсім несподівано, оскільки працювати в модельному бізнесі він не планував. На даний момент Дмитро здобуває освіту за спеціальністю бізнес-менеджмент. 

Його модельним дебютом стала рекламна кампанія для бренду Tom Voit*, яку знімав знаменитий фотограф Террі Річардсон. Минулого року Дмитро потрапив на подіуми Нью-Йорка, Мілана та Парижа. 188-сантиметровий манекенник працює з такими відомими компаніями, як Louis Vuitton, Burberry та Hugo Boss.
На тижні моди, що стартував, хлопець дефілює на показі італійського будинку Versace.
Також Дмитро став обличчям американського бренду Tommy Hilfiger. 

З Валері Дюпонт його пов'язують романтичні стосунки, і не виключено, що парочка найближчим часом оголосить про заручини."


* Вигаданий бренд.