Розділ 28. Деякі питання потрібно прояснити

Я прокидаюся від легких погладжень по своєму оголеному тілу і відчуваю, як солодко тягне внизу живота від збудження. 

Розплющую очі і бачу пристрасний погляд Діми. Він просто пожирає мене очами, пробігаючись пальцями по моїх ребрах, гладячи плаский живіт і рукою піднімаючись вище до моїх грудей. 

- Ти так солодко спиш, не хотів тебе будити, але не міг тебе не торкатися, - шепоче він і тягнеться до мене для поцілунку. Я цілую його не розмикаючи губ. Він відсувається і нерозуміюче дивиться на мене. 

- Мені потрібно у ванну, - трохи ніяковію я. Не хочу псувати такий романтичний ранок зовсім не романтичними питаннями. 

Але Діма цілком спокійно відповідає: 

- Біжи, але не надовго, інакше мені доведеться прийти і віднести тебе назад до ліжка. 

Я усміхаюся і встаю з ліжка. На підлозі валяється мокре простирадло, яке, як я пам'ятаю, ми в повному маренні скидали ногами з ліжка. Потім довелося підніматися і стелити нове, але то було вже потім, коли свідомість більш-менш прояснилася. 

Виношу простирадло з собою у ванну, кидаю його у пральну машину, швидко чищу зуби, роблю всі свої ранкові справи і повертаюся до ліжка. 

Тільки зараз помічаю, що волосся Діми трохи вологе. Він уже встиг сходити у душ? 

Він ловить мене за ногу і підминає під себе. 

- Ти така вродлива… Господи… ти навіть не уявляєш, яка ти вродлива, - шепоче, нависнувши наді мною і цілуючи мою шию, ключиці, плечі, - Я ж як побачив тебе, я… я жити нормально більше не міг. 

А я просто тану від його слів. Як я кохаю його. Як же можна його не кохати? 

- Так, стоп. Ти що, розійшовся з Дашею? - раптом доходить до мене. 

О, Боже! У мене ж зовсім вилетіло це з голови! 

Взагалі то, такі питання треба було ставити ще вчора, перед тим, як .... Але хто вчора хоч щось тямив?! Та й зараз я мало що розумію. Мізки набакир. 

- Ні, - тим часом цілком спокійно відповідає він, - Не розійшовся. 

Я дивлюсь на нього вбивчим поглядом. 

- Тобто, у тебе є дівчина, - повільно вимовляю я, - А ти прийшов і... ти... ти скористався мною? 

Я не можу повірити, а він посміхається якоюсь загадковою хижою посмішкою, а потім ловить мої руки та притискає до ліжка. 

- Ти.. та як ти міг?! - кричу я і звиваюся, намагаючись скинути його з себе. Але він міцно тримає мої руки і ще сильніше притискає до ліжка своїм важким тілом. 

Як він міг зі мною так вчинити? А з Дашею? Це так огидно! Та й сама я теж молодець, ніякі виправдання тут не доречні. Відчуваю, як починають тремтіти губи. Ще не вистачало тут перед ним розплакатися. 

- Ян, послухай… - я щосили вивертаюся, намагаючись виповзти з-під нього, - Ти ж не думаєш… 

- Та не хочу я нічого слухати! - ще трохи і я розревусь. 

- Та вислухай ти мене! - підвищує голос і я затихаю, важко дихаючи і зле дивлячись йому в очі, - Я з нею не розійшовся, бо я з нею не зустрічався! 

- Для цієї справи, знаєш, зустрічатися не обов'язково! 

- Це ти зараз із особистого досвіду? 

- Що?! 

- Ян, послухай, я не був з Дашею, не зустрічався з нею, не цілувався і не спав. У нас нічого не було! 

- Ти ж сказав, що ти з нею! 

- Я сказав - схоже на те! Було схоже, чи не так? Я вже не знав, що мені робити, як мені переконувати тебе, щоб ти вибрала мене! Ти не лишила мені вибору. Я цим не пишаюся, звісно, але мені довелося використовувати Дашу для досягнення своєї мети. Я був у розпачі! 

І він у цьому досяг успіхів. У досягненні своєї мети. Я пам'ятаю, які чорні ревнощі охопили мене в той момент, коли я дізналася, що вони нібито разом. Як я в ту ж мить зрозуміла, що кохаю його. І не хочу його ні з ким ділити. 

Але, все-таки, є дещо, що не дає мені спокою. 

- Але, вона була в тебе в квартирі в одній, я так розумію, твоїй, футболці! 

- Вона облилася соком! 

- Абсолютно випадково! 

- Я думаю, ні. 

- Що?! - обурююся я і починаю знову вириватися. 

- Блін, та що ж це таке! - вигукує він і раптом впивається в мої губи жарким поцілунком. 

Я ще деякий час намагаюся чинити опір, кручу головою, намагаючись позбутися нахабних губ, але потім мій мозок відключається і я знову відпливаю в якийсь чарівний дурман, де так добре, немає ніяких Даш, немає нікого і нічого на світі. Є тільки він, я, наші губи, що злилися в шалено ніжному поцілунку, і його руки, що пестять моє тіло. 

Він відривається від мене через декілька хвилин, а я лежу під ним, розімлівши від його пестощів. І милуюсь картиною, що відкривається мені. 

Його погляд пливе від пристрасті і він такий прекрасний у цей момент. У нас будуть гарненькі діти. 

Що?!

- Заспокоїлася? - запитує він, намагаючись дихати рівно, - Ще раз, для тих, хто відстав від поїзда. З Дашею у мене нічого не було. Соком вона облилася, швидше за все, спеціально. Але тут моєї провини немає. Прийшла вона сама, її ніхто не кликав. Вигадала якусь безглузду причину, нібито їй потрібна допомога з перекладом з французької. Ніби гугл транслейт вже скасували. Але, до речі, це добре, що вона зайшла. Мене потішила твоя реакція на її присутність. 

- Яка реакція? - видихаю я. Я була впевнена, що випромінювала непохитний спокій і зберігала оліміпійську витримку на той момент. 

- О! Ти себе збоку не бачила. Вся плямами пішла, я думав у тебе інфаркт зараз станеться. 

- Може, мені стало душно! У тебе така спека у квартирі. Сам он з голим торсом ходив! 

- Ти оцінила, так? - усміхається він. 

- Ага, так само як і Даша, а раніше ще й половина універу! 

- Що я чую? Ти ревнуєш? - він не може приховати задоволеної усмішки. 

Він так само нависає наді мною, розглядаючи і усміхаючись. А потім тягнеться до мене і знову все повторюється. Його губи скрізь, як і його ніжні пальці. Він гладить, стискає, викручує та пестить. Цілує кожен сантиметр мого тіла. Доводить мене до безумства. 

Нас перериває дзвінок у двері. 

- Ти на когось чекаєш? - відривається від мене Діма і вичікувально дивиться мені в очі. 

- Не знаю. Може, Аля ключі забула? Можливо, вона дзвонила, але в мене телефон на беззвучному. До речі, - згадую я, - Як ти потрапив у квартиру? 

Діма хоче щось відповісти, але знову чується наполеглива трель. Мені доводиться виповзти з нашого затишного гнізда, натягнути халат і йти відчиняти двері. 

Прочиняю трохи двері, виглядаючи на майданчик. І бачу там Антона. Що за дурна звичка, відкривати не питаючи? Коли-небудь нас просто пограбують. 

- Чому ти не береш слухавку? - сердито запитує Антон і тягне на себе двері, намагаючись відкрити їх більше. 

Ручка дверей вислизає з моїх рук і двері відчиняються ширше. Антон раптом завмирає з відкритим ротом, дивлячись через моє плече. Я обертаюсь і бачу за моєю спиною Діму в одних боксерах. 

- Ти щось хотів, Островський? - спокійно питає він. Але спокій тільки удаваний, в його очах палає пекельне багаття. 

Описати обличчя Антона на цей момент дуже складно. Антон просто у дикому шоці. 

Такого він точно не очікував. Та й я, взагалі то, також. 

- Я кажу це вперше і востаннє, - продовжує Діма, не зводячи очей з Островського, - Я більше не хочу тебе бачити ні біля своєї дівчини, ні біля її дверей, ні біля її будинку. Я ясно висловився?!

Антон мовчить і тільки переводить свій погляд із Діми на мене та назад. 

- Ти ще про це пошкодуєш, - нарешті крізь зуби видавлює з себе Антон, - Ця гра ще не закінчена. 

Що? Яка гра? 

- О! Повір мені, фінальний свисток уже пролунав! - парирує Діма, нахиляється, смикає за ручку і зачиняє двері перед його носом. 

- У тебе тому телефон на беззвучному? - він киває у бік дверей. 

- Тому, - погоджуюсь я, все ще під враженням від того, що сталося. 

- Він тебе дістає? Він тебе не скривдив? 

- Ні! Тобто, він весь час дзвонить і пише повідомлення, але нічого поганого він мені не зробив. Дім, я хочу, щоб ти знав, у мене з Антоном нічого не було. 

- Я знаю, - спокійно повідомляє він. Обіймає моє обличчя долонями і заглядає в очі, - І я тобі вірю. І я не хочу більше про це говорити. 

Я тільки зараз розумію, що він говорить і поводиться так, ніби точно знає, що я розійшлася з Антоном. І ще дівчиною мене своєю назвав. 

- А звідки ти знаєш, що я з ним порвала? 

- Нууу... Ми тут з Алею напередодні трохи поспілкувалися... - трохи тушується він. 

- А ну так. Аля. Куди ж без неї? - не можу приховати сарказму, як і своєї безглуздої усмішки, - Я так розумію, ти і в квартиру потрапив завдяки їй? 

Він трохи винувато усміхається, коротко цілує мене в губи, а потім бере за руку і веде назад до спальні. І я знову забуваю про все на світі під його гнучким тілом, умілими пальцями та гарячими губами. 

Кохаю його і не можу з собою нічого вдіяти.


*** 

Виходжу з ванної та знаходжу Діму на кухні біля відкритого холодильника. 

- Слухай, а ви чим, взагалі, харчуєтесь? - спантеличено питає він, розглядаючи майже порожній холодильник. 

Після нашого нічного марафону, навіть я вмираю з голоду, що вже говорити про нього. 

- Я сьогодні якраз мала за продуктами йти. Моя черга. Тож вибач, можу тільки каву запропонувати. 

- Добре, чекай тут, я швидко, - він підходить до мене, згрібає мене в свої обійми і цілує міцно-міцно. 

- Ти куди зібрався? 

- Добувати їжу. А ти, жінко, сиди та стережи вогонь. 

- Дім… 

- Ммм... - мугикає десь у районі моєї шиї. 

- Давай краще сходимо перекусимо кудись. Так буде швидше. 

Ми вибираємося перекусити неподалік будинку і опиняємося в ресторані самообслуговування з домашньою кухнею. Займаємо вільний столик. 

- Ти мені можеш свій телефон дати? - прошу я Діму, - Мені повідомлення перевірити потрібно, я своїм поки не хочу користуватися, і взагалі, я його залишила вдома. 

- Так, звичайно, - він без питань дістає свій телефон з кишені курточки і простягає мені. Сам іде взяти нам їжу, навіть не питаючи мене, що я хочу. І я чомусь упевнена, що він знає мої уподобання. 

Я знаходжу на екрані його телефону іконку месенджера в соціальній мережі, клацаю на неї та потрапляю до його облікового запису. Хочу відразу вийти і перейти на свій, але очі чіпляють знайоме ім'я в листуванні. 

Антон.