Розділ 27. Країна рожевих поні та єдинорогів

До вечора я валяюся на ліжку, бережу ногу. Стрибаю від спальні до кухні та назад. Пишу Алі повідомлення, що я вже вдома і нога не болить. 

Увечері, коли я вже переглянула все телебачення, перечитала всі новини світу і навіть встигла подрімати, я чую, як із гуркотом зачиняються вхідні двері. У мою спальню влітає злюча Аля. 

- Все! Твій Антон мене офіційно дістав! - репетує вона, здираючи з себе вітровку. 

- Він уже не мій! - обурююсь я. 

- Знаєш, він так чомусь не вважає! - вона кидає вітровку на стілець біля входу і впирається руками в боки, - Ти не збираєшся відповідати на його дзвінки? 

- Ні. Я вже з ним усе обговорила. А в чому проблема? 

- Йому розповіли, мабуть, з усіма подробицями, як Матецький забрав тебе до медпункту. Він приїхав на другу пару і весь цей час тероризував мене своїми розпитуваннями. На лекціях та у перервах між семінарами. Як ти його терпіла взагалі весь цей час? Він же нестерпний просто! Просив тобі передати, щоб ти відповіла на дзвінок. До речі, я так і не спитала - ти як додому дісталася? 

- Мене Діма привіз, - відповідаю я і відчуваю, як мої губи самі по собі розповзаються в надто задоволеній усмішці. 

- То ви тепер разом? 

Я тут же похмурішаю. 

- Ні. В нього ж є Даша. 

- Угу, - Аля дивиться на мене і киває головою, - Даша. Ну так, ну так .... Та яка Даша?! Прокинься, Макарова! - раптом починає волати вона, - Ти що, взагалі нічого не бачиш навколо себе?! 

Я трохи злякано дивлюсь на неї. Що я маю бачити? 

- Та на ньому обличчя не було, коли ти впала! Він же за секунду, з самого верхнього ряду примчав до тебе! Як він собі дорогою ноги не переламав, я не знаю. 

Я в повному сум'ятті дивлюся на неї. 

- Ти хочеш сказати, що він досі…що… але чому він тоді… мовчить? 

- А ти йому казала, що розійшлася з Антоном? 

- Ні. Навіщо йому ця інформація, у нього ж є Даша. 

Аля зводить очі до стелі і стогне. 

- Тобто, він думає, що ти все ще з Антоном, а ти впевнена, що в нього є Даша, - ніби резюмує Аля. 

- Н..напевно, - відповідаю, вже нічого не розуміючи і ні в чому не впевнена. 

- Знаєш, що?! Ви - два ідіота! 

З цим вона вилітає із моєї спальні і грюкає дверима.



Більше про це вона зі мною не розмовляє. Ні цього дня, ні наступного. 

Антон продовжує дзвонити та писати. Я продовжую його ігнорувати. 

І продовжую мучити себе, згадуючи, якими ніжними були руки Діми, коли він ніс мене на руках. Як він тер пальцем мою губу, а я не могла навіть нормально дихати при цьому. Я не розумію, чи це щось означає, чи він просто був ввічливим зі мною. 

Я погано сплю всю ніч. Я перевертаюсь і кручуся в ліжку. Мені сниться Діма. Він простягає мені руку і кличе із собою. Я тягнуся до його руки, але ніяк не можу дістати. А потім його за руку бере Даша і я прокидаюсь у поту і задихаючись від ревнощів. 

Я не знаю що мені робити. Я кохаю його. 

Як я могла раніше не помічати, який він чудовий, добрий, надійний? А який же він вродливий! Що я наробила? 

Я так хочу бути з ним, але, я зовсім не впевнена, що він все ще хоче бути зі мною. І чи захоче колись. 

" - Ти тепер із Дашею? 

- Схоже на те… "



Увечері другого дня, Аля збирається на побачення зі своїм Олегом і ми з нею товчемося у ванній кімнаті - вона дофарбовує вії, дивлячись у величезне дзеркало над раковиною, я допомагаю закріпити їй шпильку на її густому волоссі, зібравши його в «мальвінку». 

- Все, давай, біжи до свого Олега, зачекався вже напевно. Я взагалі то сюди помитися прийшла. Киш звідси, - я єхидно примружуюсь і бризкаю на неї водою, струшуючи пальцями. Аля регоче і вискакує з ванної, намагаючись прикритися дверима від бризок. Ми безнадійні дурики. 

Чую, як стукають двері в передпокої. Стягую з себе речі і залізаю в душ. Включаю свій улюблений окропчик. І. Як. Же. Доообре! Гаряча вода дарує нестерпну насолоду. Нога вже зовсім не турбує мене. Думаю, завтра вже пошкандибаю в універ. 

Турбує мене зовсім інше. Я не уявляю, як я дивитимусь на Діму та його дівчину, коли бачитиму їх разом. Він її обійматиме і навіть, можливо, цілуватиме. Я навіть не хочу думати, чим вони займаються вдома. 

Я роздратовано тру себе мочалкою, ніби це допоможе мені позбутися безглуздих думок. Але ці думки все одно лізуть у голову і зводять мене з розуму. 

Аля раптово повертається, прочиняючи двері у ванну, коли я намилившись, змиваю з себе ароматну піну. 

- Я можу і зі шланга обкотити, ти ж мене знаєш! - кричу їй крізь шум води. 

Вона чомусь мовчить, і я обертаюся. І з жахом застигаю з відкритим ротом, бо через скляну перегородку на мене дивиться Діма. В його очах пожежа, щелепи стиснуті. Він швидкими рухами здирає з себе футболку і рухається в мій бік. 

- Що ти ... - я не впізнаю свій голос, - Діма ... що ти робиш?! 

Він і не збирається зупинятися і здавалося не чує мене, дивлячись на мене очманілими очима. Чіпляє пальцями свої штани і стягує з себе разом із білизною. Вони падають на кахель із глухим звуком. Мій погляд автоматічно приковується до його повсталого знаряддя для тортур. Або вбивств. Інакше я назвати не можу. 

- Прийшов перевірити, як твоя нога, - цілковито серйозно повідомляє він, відкидає ногою свою одежу і залазить до мене у ванну. 

Виставляю руки вперед, начебто захищаючись. Я вся тремчу і не можу заспокоїтися. 

- І.. і як ти її зібрався перевіряти? 

Очі в очі. В його очах такий ураган емоцій, що мене зараз знесе до біса. Мої губи тремтять. Мене всю трясе. 

- Ось так! - хапає за руки, відводить мені за спину, зчіплюючи пальцями однієї руки, другою рукою тягне за волосся, закидаючи мою голову назад, і починає гарячково обсипати моє обличчя жаркими поцілунками, втискаючись у мене всім тілом. 

Це я стогну? Чому так голосно! 

Вода продовжує литися, Діма виціловує вже мою шию, прикусуючи її десь біля вуха. 

Потім знову повертається до моїх губ, вривається язиком у мій рот і сплітається з моїм язиком у спекотному танці. 

Ммм.. Який же ти невимовно смачний. І руки твої такі жадібні, синці ж будуть, ну! 

А губи такі ніжні та м'які, що творять зі мною, я ж на межі вже!

- Всі нерви мені витріпала, зараза мала! - гарчить мені в губи і прикушує їх, і смокче. 

І цілує жадібно, і пальці його скрізь, квапливі, гарячі. 

Почекай, не поспішай…. Ааааа ... не зупиняйся! 

Ось тут ... і тут теж. 

Боже, як добре, боже! 

Ну же, немає сил терпіти вже! 

Підхоплює мене за стегна. 

Різкий поштовх, вибух болісної насолоди, і ми вже несемося в інші світи, де є тільки ми і більше нікого навкруги. 

Нас охопила спрага, бажання володіти кожним сантиметром тіла, бути ближчими один до одного, злитися воєдино. Чутні тільки наші стони і важке дихання на фоні води, що ллється. 

Декілька божевільних хвилин і я вже задихаюся, кричачи його ім'я, розсипаючись на мільйон уламків і забираючи його з собою. 

Він виходить зі мною на руках із ванної і несе в мою спальню. З нас ллється вода, забризкуючи підлогу та килими, але хіба нам не все одно? По-моєму, Діма навіть не бачить куди йде, бо ми цілуємось, не зупиняючись і весь час дорогою кудись врізаємось. 

І коли нарешті добираємося до спальні, то до ранку ми не можемо насититися один одним, їмо один одного, п'ємо один одного, сплітаємось руками та ногами, я бачу зірки, мільйони зірок. Так солодко і так гостро. На межі божевілля. 

Шурхіт простирадла, гаряче дихання і стони. Ми ні про що не говоримо. 

У нічній напівтемряві, на білих простирадлах, ми з ніжністю пізнаємо один одного, і для мене все начебто вперше. 

Я засинаю під ранок прямо на Дімі, уткнувшись носом йому в шию, відчуваючи його легкі ніжні погладжування по моєму волоссю, спині, стегнах. 

Я навіть думати ні про що не можу. Я просто дуже щаслива зараз.