Розділ 17. Зрадниця

Заходжу в свою кімнату і падаю на ліжко, довго лежу і витріщаюся в стелю, пробуючи пальцями свої губи. Все ж таки, десь є світ поцілунків, а Діма його бог. 

У кімнату, рипнувши дверима, обережно заходить Аля. А, зрадниця. Іди сюди, ти мені якраз потрібна. 

- Це ти сказала йому, де мене знайти? - примружую очі. Хоча звинувачувати її нема в чому - я рада, що так вийшло, але все ж -  нехай не розслабляється. 

Аля трохи зніяковіло мнеться, але все ж таки відповідає:
- Ні, він і так знав, він просто попросив тебе затримати, доки всі не розійдуться. 

Навіть так? Цікавенько. Що ще вони робили за моєю спиною? 

Аля сідає на край ліжка і заглядає мені в очі.
- Улян, ну пробач. Він був дуже переконливий і я не змогла встояти. 

О, це він уміє!

Я задумливо розглядаю її. 

- Скажи, якщо хлопець подобається тобі, він цілує тебе, тобі приємно, але нема ніяких феєрверків, як ти описувала. Що це означає? 

Аля так посилено думає, що мені здається, я зараз почую скрип коліщаток в її голові. 

- Еее... Ти про кого зараз? 

- Без прив'язки до когось. Просто хлопець. 

- Ну... я думаю... О, боже мій, ти цілувалася з Дімою? - все ж таки не витримує вона. 

- Я цілувалася з Дімою. Але зараз не про це. 

У неї округляються очі.

- Але ж це - ВАУ! 

Я теж так думаю. І усміхаюся. 

Вона ще трохи радіє, а потім раптом усмішка зникає з її обличчя. 

- Тобто, ти хочеш сказати, що тебе не вразив поцілунок із ним? - вона сумно скидає брови, - Ну тоді я не знаю. Якщо просто приємно, то, швидше за все, Діма не твій варіант. Хоча мені дуже шкода... 

- А я зараз не про Діму говорю. 

Вона завмирає і дивиться на мене великими очима. 

- Цей хлопець - Антон??? - верещить вона. 

- Я просто хочу розібратися у своїх почуттях, - я повертаю свій погляд на стелю, продовжуючи, - Мені дуже подобався Антон, уже давно, і я йому теж. І ось ми, нарешті, разом. І тут з'являється Діма і цілує мене так, що в мене не тільки фейєрверки, я забуваю, хто я така і як мене звуть. 

У Алі очі лізуть на лоба, а я чую писк повідомлення. Беру до рук телефон. 

Діма: На добраніч. Нехай тобі наснюсь я. 

Мої губи поволі розпливаються в усмішці. 

Відповідаю йому: На добраніч. Чекатиму. 

Все ще усміхаючись, відкладаю телефон та піднімаю очі на Алю. 

- Ну це ж все змінює, - усміхається мені вона, - А що Діма? 

Я закушую губу і веду плечем. 

- Він каже, що з квітня не дивиться ні на кого, окрім мене. І знаєш? Я йому вірю. 

- Але ж у нього наче дівчина є, - хмуриться Аля, - Як там її? Даша з юридичного. 

- Вона не його дівчина! - заперечую я. 

- Як скажеш, - вона недовірливо дивиться на мене, - Все одно, я за тебе дуже рада. 

Аля дивиться на годинник. 

- Так, мені вже час. Сьогодні ночую у Олега.

Вона підводиться з мого ліжка і виходить із кімнати, тихенько прикривши двері.

А я знову мацаю пальцями губи, згадуючи як їх торкалися найсолодші губи на світі.