Розділ 13. Сюрприз

Вриваюся в квартиру, падаю на диван і довго витріщаюся в стелю. 

Мені треба поспати, а потім у душ. Ні, спочатку в душ, а потім поспати. У мене надлишок емоцій і якщо я хоч на якийсь час не відключуся, то просто збожеволію. 

Мене ще досі трохи трясе, і в голові не вкладається те, що сталось. І я зараз не про поцілунок. Ні, поцілунок був неймовірний. Я й гадки не мала, що здатна відчувати таке в чиїхось обіймах. Це був просто вибух якийсь. Затьмарення розуму. Але його зізнання...Те що він сказав... Що не бачив нікого, крім мене ще з квітня... 

Плетуся в душ. Дивлюся на склянку для зубних щіток і не розумію, куди поділася моя. Зберися, Уляно! Пригадую, що вона у дорожній сумці, а сумка залишилася у багажнику Діміної машини. Іду назад до кімнати і друкую Дімі повідомлення: "Моя сумка в тебе". 

Тут же надходить відповідь: «Можу зараз закинути». 

Ні, тільки не зараз. Зараз я навіть думати не в змозі. Та й там, крім змінного одягу та зубної щітки, нічого особливого немає. 

Пишу відповідь: "Це не терміново, потім заберу". 

Чищу зуби пальцем і забираюсь у душ. Довго стою під теплими струменями і намагаюся переварити реальність, що накотила. Ловлю себе на думці, що навіть не намагалася порівнювати поцілунок Діми з іншими. По-перше, на це не виявилося часу, а по-друге, неможливо порівнювати незрівнянне. Я знову згадую про його язик в моєму роті і по тілу прокочується хвиля збудження. 

Ретельно витираюсь рушником і в якомусь ступорі розглядаю себе у дзеркалі. 

Дзвонить телефон. 

Блін, Антон! Я ж його так і не набрала! 

- Мила, ти вже вдома? - воркує він у слухавку. 

Ого, які зміни. 

- Угу. 

- У мене для тебе сюрприз. Одягайся, я буду за годину. 

Я намагаюся щось заперечити, але Антон впевненно перериває мене. 

- Тобі дуже сподобається. 

Не сумніваюся. Прощавай мій сон. 

Виходжу надвір, кутаючись у теплий джемпер. Вже кінець вересня і надвечір буває дуже свіжо. 

Антон вилазить із машини, підходить до мене і ніжно цілує. Виглядає набагато свіжіше, ніж з ранку. Гладко поголений і з пригладженим волоссям. 

- Ходімо, - тягне мене за руку до машини. 

- Куди ми їдемо? - я трохи упираюся, очікуючи спочатку отримати відповідь. 

- Я ж сказав, що це сюрприз, - Антон примружує свої блакитні очі та посміхається своєю фірмовою усмішкою. 

Він все-таки упаковує мене в свою машину і явно задоволений собою, обходить капот, прямуючи до місця водія. Я проводжаю його поглядом, гадаючи як і коли почати розмову, що мене цікавить. 

Ми їдемо кудись не дуже далеко і незабаром прибуваємо до якоїсь сучасної висотної будівлі. 

На житловий будинок не схоже, на готель також, на випадок, якщо він вирішив заповнити вчорашню прогалину. Мені навіть стає цікаво, що такого придумав Антон. 

Піднімаємося на ліфті на останній поверх і пройшовши невеликим коридором, опиняємося на даху будівлі. 

Як добре, що я захопила джемпер. Бо протяги тут не дитячі. 

Але весь мій буркотливий настрій перекриває фантастичний вид на вечірнє місто, яке відкривається з цієї висоти. Я захоплено ахаю і дивлюся на всі очі. 

Пригадую, що десь сьогодні я вже це бачила. А, так! В машині Діми. Сьогодні явно день розглядання міста з висоти. 

Помічаю недалеко затишну зону з покривалами та подушками. По центру красується пляшка вина та всілякі закуски. 

- Тобі подобається? - Антон підходить ззаду і кладе свої долоні на мої плечі. Я повертаюсь до нього і чую аромат його дорогих парфумів. Уважно вдивляюсь йому в очі. Уляно, та що ж з тобою? Це ж Антон - хлопець твоєї мрії. Ти так довго мріяла про його увагу. І ось він тут. Перед тобою. 

Він ніжно посміхається мені, і я бачу в його очах захоплення. 

- Мені подобається, - просто відповідаю я. Тому що, хоч ця вся історія з побаченням на даху і банальна, але все ж таки, до біса приємно, коли це організовують особисто для тебе. 

Антон цілує мене, відводячи пасмо мого волосся мені за спину. Мені приємні його поцілунки і я забуваюсь в його неспішних ласках. Нарешті він трохи відсторонюється від мене і вимовляє дуже серйозним тоном: 

- Уляно, ти мені дуже подобаєшся. Вже давно. 

Я завмираю під його уважним поглядом. 

- Ти особлива дівчина, не така як усі. Мені дуже хотілося б, щоб у нас все було серйозно. 

Я не можу повірити в те, що чую. 

Тобто, коли я весь цей час пускала на нього слину в безнадійних спробах привернути хоч трохи його уваги і дивилася на нескінченний хоровод з його подружок, я йому подобалася? Я взагалі вражена тим, що він мене помічав. Бо я думала, що ні. 

І Діма сьогодні теж щось таке говорив. 

Сьогодні день відкриттів просто. Ні. Сьогодні день відкриттів та розглядання міста з висоти. 

Антон не вимагає відповіді, бо, напевно, вже все вирішив за мене. 

Ми п'ємо дуже смачне вино з високих келихів і дивимося на захід сонця. Антон укутує мене пледом, обіймає ззаду і ми просто сидимо у вечірній тиші, розповідаючи один одному про себе. Історія з Дімою забувається, як учорашній сон. Що може бути краще, ніж чудовий вечір із хлопцем, який дуже давно подобається мені?