Розділ 9. Вечірка

Ми підходимо до групи хлопців і дівчат та вливаємось у натовп.

Матвій, мій одногрупник, той самий, який цікавився Дашею на вечірці у Руслана, приїхав з новою дівчиною Олею, з нашого універу, симпатичною шатенкою, і тепер вони не відлипають один від одного, обтискаючись на садових диванах. Це так мило.

Коли музика на мить припиняється і хтось із хлопців шукає підходящі треки, за воротами виразно чути шум машини, що під'їжджає. Через кілька хвилин мої очі округлюються, коли я бачу, як у двір заходить Діма зі своєю, ким би вона там йому не доводилася.

- З'явився, - роздратовано бубонить Антон мені на вухо, стоячи за мною і обіймаючи мене двома руками за талію.

Діма маже по нас поглядом, злегка киває у привітанні і усміхаючись, продовжує вітатись з рештою, проходячи далі.

- Що ви з ним не поділили? ‐ питаю Антона.

Він на мить завмирає, я просто спиною відчуваю його напруження.

- Ви ж із ним дружили раніше? - запитую Антона, уважно спостерігаючи за Дімою.

Він рухається так граціозно, йому анітрохи не заважає його зріст, він такий органічний у своїх вправних рухах. Його торс обліпила сіра футболка і я розумію, що десь уже бачила ці плавні рухи пантери. Ці м'язи, що перекочуються під легкою тканиною, я вже десь бачила. Для повної картинки не вистачає тільки ... білої бандани.

Моє серце ухає вниз. Так от кого я розглядала, там, на стадіоні, забувши про хлопця своєї мрії!

- Це не важливо, - нарешті подає голос за моєю спиною Антон, - Давай краще вип'ємо, - і тягне мене за руку до столику з алкоголем.

Ага, не важливо. Чому ніхто нормально не може мені нічого пояснити? Це якась таємниця? Загадка сторіччя?

Ми беремо зі столика чергові порції алкоголю, і я бачу, як до нас наближається Діма.

Він мовчки вибирає дві банки пива, мабуть для себе та своєї дівчини. Або хто вона там йому.

- Тобі батьки що, вже дозволили пити, Матецький? - раптом зовсім не до місця єхидно вставляє Антон.

Діма завмирає і повільно повертає голову на звук.

- Антоне, ти наступного разу, коли відкриваєш рота, перевіряй, щоб людей навколо не було.

- Чого це? - тягне Антон, примруживши очі.

- Їх може знести потоком твоєї дотепності.

Антон картинно закочує очі, а Діма підхоплює банки з пивом і йде до юрби.

- Ну, і що це було? - питаю Антона.

- Так, наше стандартне вітання, не звертай уваги.

- Може вам варто було б помиритися? Що у вас там такого масштабного сталося? Не поділився конспектом?

Антон якось дивно дивиться на мене, ніби не вірячи в те, що я щойно сказала.

- Виключено, - відрізає він і тягне мене за руку до юрби. Мене вже трохи підбішує ця його манера тягати мене за собою.

Хлопці та дівчата танцюють на імпровізованому танцполі посеред двору. Сонце вже заходить за обрій і у дворі вмикаються ліхтарі.

Я помічаю, що Антон уже напідпитку і навіть більше. Коли він встиг так надудлитися?

Він танцює в колі розгарячених алкоголем друзів і явно в ударі. В руках у нього склянка з віскі, до якої він постійно прикладається.

- Це зе бест паті евер*! - репетує він, перекрикуючи і так занадто гучну музику. Я боюся, що скоро сусіди почнуть дзвонити до поліції.

Я сиджу на дивані з телефоном в руках. Доповідаю Алі ситуацію на «фронті». Антон, здається, напився. Ні, ми ще не переспали. Що означає - чудово? Макарони внизу в тумбочці праворуч, я їх туди завжди кладу, можна вже запам'ятати.

Краєм ока помічаю Діму. Він стоїть неподалік з однієї рукою в кишені, а в інший тримає пляшку пива. Даша ні на мить не відлипає від нього. Що за липучка?

Я крадькома поглядаю в їхній бік. Сама не розумію навіщо. А потім помічаю, що вони кудись зникають. Ну що ж, як там Аля казала? Справа молода. Але мені чомусь стає так сумно. Просто, наче камінь на душу лягає. Я розумію, що треба якось рятувати ситуацію і намагаюся відтягнути Антона з танцполу під час перерви між треками.

Але Антон явно налаштований тусити до переможного кінця. Але не до того, на який розраховувала я.

У результаті, десь о другій годині ночі мені вдається відірвати Антона від «бару» і відвести до нашої кімнати. Він уже ледве на ногах тримається і мені доводиться майже тягнути його на собі на другий поверх, по дорозі слухаючи його дурне п'яне репетування, яке він, мабуть, вважає співом. Ми завалюємося в кімнату і він, не довго думаючи, пірнає в ліжко. Ну як, пірнає. Розвалюється на ньому упоперек і тягне до мене руки.

- Іди до мене, цукерочка, - а потім його голова відкидається назад, руки опадають униз і він починає хропіти.

 * Це найкраща вечірка, перекл. з англ.

До речі, кому цікаво, як я уявляла Діму, коли почала писати книгу, можете подивитись в моєму інстаграм аккаунті.

Якщо вам подобається варіант на обкладинці, то не раджу цього робити, бо той варіант дуже відрізняється.

Я попередила)))