Розділ 8. Ревнує, значить...

- Таааак! - різко лунає біля мого вуха, коли останній м'яч залітає в кошик і чується свисток судді. Я здригаюся і мало не злітаю з лави. Я і так майже оглухла за весь час матчу з баскетболу, який відбувається у нашому університетському спортзалі.

Я бачу, як Діма, а саме він сьогодні зірковий гравець вечора, скидає з себе майку і закинувши її на плече, вдаряється розкритими долонями з долонями гравців своєї команди. У мене розширюються очі, бо те, що я бачу, справді вражає. Його довге засмагле тіло складається з суцільних м'язів, хоча він абсолютно не перекачений. У нього класна фігура. Широкі плечі, сильні руки, тонка талія та вузькі стегна. Я задумливо обводжу його постать поглядом.

Збоку до нього підбігає його «не дівчина» Даша і в прямому сенсі вішається йому на шию. Він обіймає її, усміхається їй і кружляє навколо себе.

- Це хто? - запитує поруч Аля. Я слідкую за її поглядом і бачу, що вона також розглядає парочку.

- Даша Соколова, з юридичного, - невесело промовляю я, і сама дивуюсь, що я це запам'ятала, - Не дівчина Матецького.

- Що це означає?

- Ну, так він сказав. Що вона не його дівчина.

- Аааа, - тягне Аля, - Все одно нічого не зрозуміло.

- Та що тут розуміти? - я різко відкидаю пасмо свого волосся собі за спину, не розуміючи, чому миттєво дратуюсь, і починаю спускатися донизу, - Друзі напевно. Де Антон? - я починаю шукати поглядом Антона в натовпі.

- А, ну так, я так і подумала, - Аля спускається слідом за мною, - Ще трохи і вона засуне свого язика йому до рота, - коментує вона те, що відбувається внизу.

- Та яка нам взагалі справа до них? Нехай засовують одне одному що хочуть, - і майже задихаюсь, коли в голові починають виникати непристойні картинки. Намагаюся викинути їхні образи з голови.

Я нарешті бачу Антона в натовпі студентів і машу йому рукою.

Ми зустрічаємося з ним уже пару тижнів і днями він запросив мене на вихідні до заміського будинку, де його друг влаштовує вечірку для своїх друзів.

Щось мені підказує, що Антона зовсім не вечірка цікавить, а те, що буде після неї. Бо в нас із ним буде одна спальня на двох. І я не скажу, що сильно проти цього. Та я місяць тому мріяти про це не могла!

Увечері я збираю речі, які планую взяти із собою завтра. Антон заїде по мене з ранку. Вкладаю в сумку свій найрозпусніший комплект білизни. І навіть уявляю очі Антона, коли він мене в ньому побачить.

Ми виїжджаємо у першій половині дня у суботу. І поки їдемо, я крадькома поглядаю на профіль Антона, розмірковуючи над тим, як у нас все станеться вперше. Чи це буде схоже на мій перший, не дуже вдалий досвід? Чи я все ж таки потраплю у світ рожевих поні та єдинорігів, і порину в озеро фантастичних оргазмів.

- Зараз зробимо маленьку зупинку. Заправитися треба, - повідомляє нічого не підозрюючий про мої плани на нього Антон, заїжджає на заправку, глушить машину і розвертається до мене, - Каву будеш?

- Карамельний латте, - я безглуздо усміхаюся йому, намагаючись вгамувати свої шалені думки, а він підморгує мені і вислизає з машини.

Я дивлюся йому слідом, оцінюючи поглядом його пружний зад і стрункі ноги. І досі не можу повірити, що мені так пощастило.

Коли ми, нарешті, доїжджаємо до місця проведення вечірки, тут зібралися вже майже всі. Будинок, та й сам двір, вражають розмахом. Двоповерховий цегляний особняк розташований на величезній ділянці, що потопає в зелені. Гарне місце. У дворі - хлопці та дівчата, які вже трохи розігрілися алкоголем, музика гремить і чутна ще на під'їзді до будинку.

Ми заносимо свої речі в будинок на другий поверх, де нам з Антоном виділили цілу кімнату. Кімнат у будинку багато, але, судячи з натовпу людей, все одно комусь доведеться ночувати не в окремому приміщенні. Тож, нам пощастило, вважай.

Антон представляє мене декільком своїм друзям, яких я ще не знаю. Ми беремо напої зі столика з алкоголем і бредемо по вимощеній каменем стежці, яка оперізує приголомшливий сад.

- Гарно тут, - зауважую я, відпиваючи свій напій.

- Гарно, - погоджується Антон, - Як і ти.

- Що, я? - червонію я і усміхаючись, втикаюсь обличчям у стаканчик.

- Ти теж гарна, - Антон оцінююче дивиться на мене, - В універі, мабуть, хлопці проходу тобі не давали. До мене.

Я дивлюся на нього і не знаю, що й сказати. Ну, було кілька хлопців, які намагалися до мене підкотити. Але ж я, засліплена своєю пристрастю до Антона, навіть не розглядала це, як щось серйозне.

- То що, скільки їх було? - не вгамовується Антон.

Я знизую плечима.

- Може чотири чи п'ять. Я насправді не пам'ятаю.

- Хто? - раптом сівшим голосом запитує Антон, різко зупинившись.

- Різні хлопці з нашого універу. Пропонували зустрічатись. Але як бачиш, я тут із тобою.

Антон трохи розслаблюється.

- З нашого курсу? - продовжує він.

- Декілька з нашого…

- З моєї групи? - знову трохи напружується Антон.

Я дивлюсь на Антона не розуміючи, що відбувається.

- Антоне, що за допит? Я ж не зустрічалася з ними. І я ж не питаю, скільки дівчат було в тебе.

Антон нічого не відповідає і ми йдемо далі, повертаючи до будинку, де вже видніються силуети хлопців і дівчат.

- І все-таки, хтось із моєї групи був? - знову починає Антон. Я глибоко вдихаю, зводячи очі до неба.

- Наскільки я пам'ятаю, не було, якщо для тебе це так важливо…

І раптом згадую про Діму. Він же у його групі. А ми тоді майже поцілувалися.

Хоча, формально між нами нічого й не було і він до мене не підкочував, тому я залишаю свою совість у спокої та не горю бажанням розповідати Антонові про той вечір.

Антон зупиняється і розвертається до мене. Я пригальмовую біля нього і він бере мене за руку.

- Мені важливо все, що стосується тебе. І якщо хтось посміє полізти до тебе, ти мені одразу скажеш.

Мені не подобається тон, яким Антон це вимовляє. Він не питає, а повідомляє. Але я змушую себе не заперечувати відкрито, тому що по-перше, у мене деякі очікування від цієї ночі, а по-друге, я не думаю що тепер, коли всі знають, що ми з Антоном разом, хтось буде підбивати до мене клинці.