Розділ 4. Покарання

Закінчується п'ята пара і я йду до кабінета Сергія Петровича.

Під кабінетом, підпираючи стіну плечем і схрестивши прямі ноги, вже стоїть Діма. Вигляд розслаблений. Мовчки оглядає мене з ніг до голови і торсає лямку рюкзака. Я підходжу до дверей і смикаю за ручку. Двері виявляються замкненими. Чую збоку тихий здавлений смішок. Я розвертаюсь і дивлюся на Діму впритул.

- Ти думаєш, я стояв би тут, якби було відкрито? - усміхається він одним куточком губ.

- Це все через тебе, - сердито повідомляю йому.

- Що саме? - хлопець незворушний.

- Якби ти просто посунувся, нам би не довелося стирчати тут після пар. Ще невідомо, що він придумає як покарання.

Він мовчки розглядає мене, а я знову витріщаюсь на нього. Що там Аля казала? Найцікавіший хлопець універу?

Помічаю зліва над його верхньою губою родимку. Проходжу поглядом по чітко окреслених вилицях вниз до міцної шиї. Повертаюся поглядом до чуттєвих губ. Так, він безперечно сексуальний і гарячий. Чому я раніше його не помічала?

- Все розглянула? - чую глузливий тон десь над головою. Тому що Діма вищий за мене на голову, не менше. Піднімаюсь поглядом вище і тону в усміхнених карих очах.

- Було б що розглядати, - бурчу я, відвертаюсь і відходжу до вікна.

Стоїмо. Чекаємо. Дивлюся у вікно на вулицю, де студенти біжать із пар додому. Дивлюся на годинник. Де його носить? Вже майже чотири. Антон сказав, що заїде о восьмій. Ще купу справ потрібно зробити, а викладача все немає.

- Поспішаєш? - подає голос Діма. Я обертаюсь і бачу, що він спостерігає за мною з кривою посмішкою на губах.

- Поспішаю. Мені сьогодні ще на побачення, - бачу, як посмішка повільно сходить з його губ.

- З Антоном, - навіщось уточнюю я, дивлячись йому в очі.

Він нічого не каже, а тільки трохи піднімає брови, піджимає губи і опускає очі в підлогу. Мовчимо.

З'являється викладач. Він відчиняє ключем двері, запрошуючи нас до свого кабінету.

Заходимо.

- Ну що ж, Макарова, Матецький, - мені ріже слух звучання наших прізвищ в одному реченні вдруге за день, але вибирати не доводиться, - Ви знаєте правила поведінки на моїх лекціях.

Я мовчки чекаю продовження, Діма хмуриться і витріщається у вікно, засунувши руки в кишені і трохи згорблячись.

- Для того, щоб я допустив вас до іспиту у кінці семестру, вам потрібно буде підготувати спільну... - на цьому слові мої брови підлітають нагору, - ...курсову роботу. Тему можете вибрати тут, - він дістає з папки листок і кладе на стіл, - Даю вам два місяці на підготовку.

- А можна я підготую свою тему окремо? Я впораюся, правда, - прошу викладача.

Боковим зором помічаю, як Діма різко повертає голову в мій бік.

Сергій Петрович нервово поправляє окуляри на переніссі і спирається на свій стіл двома руками.

- Макарова, що з вищесказаного Вам не зрозуміло?

- Все ясно. Два місяці. Спільно підготувати, - опустивши голову, бубню я.

- Матецький, у Вас будуть запитання? - звертається до Діми.

- Ні.

- Ну що ж. Не смію затримувати, - він сідає за стіл.

Діма мовчки згрібає листок зі столу викладача і ми, розвернувшись, виходимо з кабінету.

- Ти не хочеш дати мені список тем? - запитую у Діми, ледве за нами зачиняються двері кабінету.

- Ні.

Я буравлю його злим поглядом.

- Але мені потрібно вибрати тему для курсової, - заперечую я.

- Я сам виберу, давай свій номер, скину тему у месенджер.

- Ну що ж, я можу просто повернутися до кабінету та попросити такий же список.

Розвертаюсь і йду у бік кабінету. Діма ловить мене за лікоть і розвертає себе.

- Стривай. Разом виберемо.

- Та невже?

- Вже. Давай свій номер.

- Так швидко здався?

- Макарова, ти слухала взагалі, що казав викладач? Спільна робота. Вибираємо тему та пишемо разом.

- Але ж ти одразу сказав, що сам обереш…

- Я пожартував.

Я голосно пирхаю. Неможливий взагалі! І це його «Макарова»... Нехай краще вже Яною кличе, чи що.

Він дістає свій телефон, розблоковує його і вичікувально дивиться на мене своїми темними очима.

Я диктую номер, і він робить виклик.

- Як же тебе записати? - роблю задумливий вигляд, зводячи очі до стелі і потираючи підборіддя пальцями.

- Запиши «Мій Повелитель», - посміхається він.

- Ага, так і запишу «Нестерпний придурок».

Друкую в телефоні "Діма", закриваючи йому огляд. Нехай думає, що у моєму списку контактів йому не раді.

Він мовчки дивиться на мене, піджимає губи і трохи піднімає свої густі брови. Він робить це так невимушено, і я розумію, що мене дуже приваблює його ця звичка. У сексуальному значенні. Я мимоволі ковтаю важкий ком в пересохлому горлі.