Розділ 6

Попросивши Солому розбудити мене, щойно проспівають перші півні, я завалилася спати. І снилася мені цієї ночі зовсім незрозуміла біліберда. Начебто мене прив'язали до дерев'яного стовпа і звинуватили в тому, що я посміла вимагати подарувати мені чобітки. А потім Хіден, соромлячись і червоніючи, при всіх розповів, що я намагалася позбавити його честі і, піднявши рукав, оголив стерту наполовину мітку.

— Жах! Ганьба! Скинути її в річку!

Саме в цей момент я й прокинулась від гучного крику мого віника. Спина нещадно боліла, голова була готова розірватися на дрібнесенькі частини, а в очі наче піску насипали. Але так, як вибору у мене не було і я не могла дозволити собі далі ніжитися в ліжку, довелося неохоче вставати, поспіхом вмиватися і, як на каторгу, збиратися на роботу в поле.

День сьогодні видався дуже похмурим. Хмари все сильніше затягували небо, що  ймовірно було передвісником грозового і дощового вечора. Повітря ставало помітно прохолодніше. Я вже досить змокла, коли Ласка, помітивши мій стан, витягла зі своєї торбинки широку хустку і простягла мені. Якби не її доброта, мені довелося б зовсім погано.

Через погодні умови, обід нам довелося пропустити. Ми поспішали закінчити свою роботу до того, як почнеться дощ і ми змокнемо під ним до нитки.

— Нумо, ворушіться! — крикнула Ласка, коли в небі блиснула перша блискавка. — Сьогодні ми маємо встигнути закінчити боротьбу з бур'янами на буряках. Бо як розростуться — буде вдвічі складніше. Так що, милі, гайда скоріше!

Через поганий настрій, мені так і підмивало запитати, що саме розростеться – бур'яни чи буряки? Але прикусивши сварливий язик, змусила себе промовчати. Сьогодні не лише я була на взводі, і лише скандалу нам для повного щастя не вистачало. А взагалі, питання із сапами необхідно вирішити найближчим часом. Чи зайти до коваля?

На жаль, як ми не намагалися, так і не встигли виконати потрібний обсяг робіт. Лийнуло як з відра. Хай вибачає мене баба Града, але сьогодні, змерзла і змокла до нитки, я не збиралася йти до неї. Все чого мені хотілося — прийняти гарячу ванну, випити ароматного чаю і, переодягнувшись у сухий, чистий одяг, повернутися назад у ліжко. Але так, як ні ванни, ні, тим більше, чаю в мене не було, моїм мріям не судилося збутися.

— Та чорт забирай, у мене й поїсти нічого немає! — від злості штовхнула камінь, що валявся під ногами.

Але підійшовши до будинку, я здивовано застигла розглядаючи новий, рівний паркан. Мені здалося навіть, що я відчуваю запах свіжих дерев'яних дощок. Якоїсь миті, я навіть подумала, що це не мій будинок. Може, я прийшла сюди помилково, задумавшись про свої проблеми? Але ж ні — он поїдена короїдами стіна, стареньке, погнуте відро, кинуте мною вранці на ганку і залишений там же вимитий казанець. І не поцупив же ніхто! Але надалі треба заносити про всяк випадок.

— А де трава? — здивовано озиралася на всі боки, зовсім не звертаючи уваги на те, що мокну під зливою. А дивуватися, між іншим, було чому! Навколо хати чорніла тільки чиста, без жодного бур'яну земля. Таке враження, що за моєї відсутності, тут попрацювала ціла наймана бригада. Зробити стільки за пів дня не під силу одній людині. Та що там одній? І троє б не впоралися! Звідки ж на мене таке щастя впало?

І вже тоді, коли я практично почала підійматися такими ж дивом відремонтованими сходами, помітила, що з димаря йде легкий димок.

— І хто це тут у мене господарює?

Обережно прочинивши двері, залишивши брудні калоші на порозі, я повільно ввійшла всередину, уважно оглядаючись на всі боки у пошуках того доброго самарянина, який організував всю цю красу. 

Але в хаті нікого не було. Лише на столі, розносячи приємний смачний аромат, стояв блискучий казанок (точно не мій, а то мій на ганку валявся) з якоюсь кашею всередині. Від апетитних запахів голосно забурчав живіт. Цікаво, це безпечно?

— Гей, Соломо, а хто це у нас тут побував? — запитала я, ковтаючи слину, яка миттєво наповнила мій рот.

— Так цей твій, — пробубонів сердито віник, — мічений.

— Хіден? — здивувалася я, але як же мені було приємно! Губи самі розтяглися в задоволену усмішку, а настрій одразу покращився. Оце чоловік!

Тепер і каша не викликала жодних підозр — їжу з рук чоловіка я вже приймала і нічого страшного зі мною не сталося. Тому з чистою совістю я витягла з шафи глиняну тарілку, від душі насипала в неї їжу і почала вечеряти.

Це ж він, напевно, і курник збудував, як і обіцяв днем ​​раніше. Шкода, що на вулиці ллє, як з відра, і я не могла піти оцінити його роботу. Але було щось, що змушувало сумніватися мою підсвідомість. І що більше я намагалася зрозуміти, що саме, то гостріше відчувалося це не дуже приємне відчуття. А потім, коли я вже наїлася від пуза і мила посуд, мені дійшло — як Хіден це зробив? Мене не було лише пів дня! А обсяг виконаних робіт перевищував навіть теоретичні здібності людини. Повністю очищена земля від бур'янів, поставлено новий, міцний і акуратний паркан, розтоплений камін і зварена їжа, і, гадаю, побудований курник. Хіба міг усе це він провернути наодинці, на хвилиночку, за пів дня?! Потрібно дивитися правді в очі — не міг, якщо він не супермен, у чому я вже зовсім не впевнена.

— Він щось приховує, — пробурмотіла собі під ніс, ставлячи посуд у шафу. Озирнулась на стіл, де стояв казанець з половиною каші, що залишилася, і трохи зажурилася: — Це що, невже викинути доведеться?

— Чому ж? — здивовано вклинився Солома. — Можна ж…

— Замовкни! — раптом перебила його швабра, яка до того ображено мовчала. — Нічого їй усі секрети видавати — вона невдячна.

— Це ще чому? — обурено повернулась до неї. — За домом я чесно доглядаю, намагаюся зробити його кращим і міцнішим. А ти тільки буром на мене з претензіями і б'єшся.

— А ти навіть дякую не сказала, за те, що я підказала місце, де можна сховатися!

Я вражено завмерла, раптом згадавши лаз під ліжком. Цікаво, а що там цікавенького може бути? Чи можна його використовувати як погріб?