Розділ 1

— Пий, — до рота приставили холодний посуд. В'язка рідина, що пахла травами, полилася в горло і щоб не захлинутися довелося її ковтати. — Отак, молодець.

Де я? Це лікарня?

Пам'ятаю, що летіла дорогою з величезною швидкістю. В автівці голосно грала музика і я щиро підспівувала магнітолі. 

Чому?

Ох так, я ж застукала свого благовірного з власною помічницею в одній із поз камасутри у своєму улюбленому кріслі. Все як в анекдоті: дружина прийшла раніше, а чоловік пихкає над іншою бабою. Пихкун недороблений, трясця його матері! Я аж засміялася тоді, спостерігаючи його перекошену від страху пику і спробу покращити становище.

— Це не те, про що ти подумала! — Боже, яка дурна фраза! Який дурень її вигадав? Він голий, вона гола, але це не те, чим здається, ні, що ви! Це напевно методика йогової терапії. А голяка чому? Щоб чакри розкрилися краще!

А потім голосні крики з боку чоловіка, що це я у всьому винна — не приділяла йому належної уваги, повністю занурившись у свою роботу. Гірше за істеричну бабу, слово честі! А як борідку свою козлячу в барбершопі підстригати, і слова не сказав, що то за мої грошики. 

Потрібно було давно його прогнати. Якого біса я продовжувала з ним жити?! Підчепила альфонса і раділа, що чоловік у домі. А нащо мені цей чоловік — не зрозуміло.

— Щоб і духу твого не було в моїй хаті, коли повернуся, — кинула через плече і попрямувала до машини.

Що ж було згодом? Дорога, швидкість, музика. А далі? Я потрапила в аварію?

— Що ж ти дурненька, життя собі вкоротити вирішила? — приємний чоловічий баритон пестив слух. Люблю такий тембр. — Мітка знедоленої ще не вирок, із нею цілком собі живуть.

Стоп машинка — червоне світло! Що ще за мітка знедоленої? Я у секті, а не в лікарні?

Спроба роздерти повіки  з тріском провалилася. В очі ніби піску насипали, а від світла, що раптово вдарило в них, голова вибухнула диким болем. Ось тут і почалося найдивніше в моєму житті!

Картинки в голові літали з жахливою швидкістю, що загрожувало викликати затяжну мігрень. А будь я епілептиком — ще й напад. Особисті спогади — навчання, робота, смерть батьків, знову робота, весілля, перемішалися з абсолютно чужими. Дівчина, яка прожила все життя в монастирі, знайомство з якимось хлопцем, кохання-зітхання і, як наслідок, болючий розрив та трагічне падіння з мосту. І головне, її почуття передалися мені повною мірою, ніби я разом із нею проживала їх.

 "Сабріна Вельтон ..."

— От дурепа, — прохрипіла я і обімліла. Голос належав не мені! У мене завжди був грубуватий, з легкою хрипотою, а той, що вирвався зараз із мого горла – м'який, жіночний. Якби ще не осів — взагалі було б щастя.

— Добре, що визнаєш. Поспи — легше стане.

Мабуть, бурда, якою мене напоїли мала ефект снодійного, інакше як пояснити, той факт, що я миттєво відключилася.

Уві сні я знову проживала життя нещасної дівчини, тільки цього разу була присутньою лише в якості спостерігача. 

Коли черниця вичитувала мрійливу дівчинку і майже благала розірвати союз з мажорчиком, я помітила те, що не помічала сама Сабріна. Жінка ледве стримувала сльози. Ось її було по-справжньому шкода, а дурне, наївне дівчисько чомусь, ні.

На цей раз пробудження далося мені набагато легше. Біль минув, очі більше не палило і я нарешті змогла розплющити їх і озирнутися.

Місце, де я лежала, нагадувало старий сарай, де замість садових інструментів розставили якісь меблі. Крихітне вікно майже під стелею практично не пропускало світла; якийсь пеньок у кутку, замість столу, мабуть; ну і ліжко, на яке і скинули моє ледве живе тіло.

Розлежуватися в якійсь халупі, де живуть сектанти я не збиралася. Такі люди небезпечніші за деяких злочинців, просто тому, що фанатично вірять у якусь свою реальність. Раптом за мій порятунок з мене вимагатимуть народити дитину їхньому вождеві, — по телеку і не такі історії розповідали! Ні, я не хочу! Тікати треба. Спіймати машину, зв'язатися з поліцією та в лікарню, лікувати наслідки аварії.

Підвестися виявилось важко, ноги слухалися неохоче, а голова, яка напевно отримала міцний удар і, як наслідок, струс мозку, запаморочилась, змушуючи мене впасти назад.

— Хріна лисого, — пробурчала я, наполегливо намагаючись встати. — Я вам не тендітна панночка.

Впевнено стояти не виходило, а от положення п'яної кульгавої курки вийшло! І навіть вийти з цієї халупи, хай і з великими труднощами, все ж вдалося. Тільки от місцевість навколо здалася мені страшенно знайомою, хоч я сама ніколи тут не була.

"Зате тут бувала Сабріна" — послужливо майнуло в голові. Он і той місток сумнозвісний видніється, і річка поряд.

— Недобре, — пробубоніла під ніс, прагнучи підійти ближче до водойми. — Це все дуже не добре.

Впавши на коліна, зовсім трохи не дійшовши до річки, проповзла відстань, що залишилася, рачки і, з серцем, що билося від поганого передчуття, витріщилась у відображення. Трясця! Не підвела інтуїція, на превеликий жаль. Повторюючи вираз обличчя і всі невеличкі рухи з дзеркальної гладі водойми на мене дивилася незнайома, замурзана дівчина.

 Колір волосся розглянути не виходило, занадто темно, але те, що воно в жахливому стані, було помітно неозброєним оком. Потрібно буде розглянути обличчя потім при денному світлі, але вже зараз я точно розуміла, що у відображенні я бачу не себе колишню, а ту саму Сабріну, чиї спогади бачила.

"Виходить, я перебуваю в її тілі? Дівчина все ж таки загинула?" — думки пролітали з божевільною швидкістю, не дозволяючи навіть як треба їх обміркувати.

"А що щодо мене? Що сталося?" — загальмувала цей потік, зосереджуючись на власних спогадах. І вони не змусили на себе довго чекати.

Ніч, велика швидкість, мокра дорога і вантажівка, що вилетіла на зустріч. Вереск гальм, втрата управління і політ з мосту. Нескладно здогадатися, що зрештою відбулось і що з моєю власною тушкою сталося.

Що ж, як там цей місцевий козел сказав? Сабріна страшко? Ну краще стати живим страшком, ніж гарним трупом. І взагалі, коли він той ще козел, то й словам його вірити не можна. От роздивлюсь нову себе і вже потім зроблю висновки.