Глава 3

Як би там не було, а Мері ніяк не очікувала, що до неї завітає цей юнак. Тим більше, вона нічого про нього не знає, лише ім'я і те, що він любить збивати з ніг людей.

Дівчина спустилась вниз і підійшла до дверей, де стояв Фред.

- Привіт, - з посмішкою вимовив хлопець. - Я не бачив тебе сьогодні у коледжі, тому вирішив прийти і спитати як ти.

Мері зрозуміла, що спала аж занадто довго, тому більше половини дня вона втратила.

- Ам...привіт, все нормально, дякую, що спитав, - дівчина зніяковіла, згадавши, що стоїть перед юнаком у піжамі з єдинорогом.

І тут сталась та пауза в діалозі, яку ніхто не любить. Кожен думає, що швидко сказати, щоб ця пауза не затримувалась, але закон підлості завжди переслідує і ти просто стоїш і не знаєш, що вимовити. Мері дивилась собі під ноги, адже було соромно подивитись у вічі Фреду через її прикид. Фред у свою чергу наважувався сказати те, заради чого він прийшов. І нарешті, йому це вдалось.

- Слухай. Ти не проти прогулятися?
- Зараз?
- Чому б і ні.
Дівчина вагалась.
- У мене не той вигляд, у якому можна виходити у люди.
- Я можу зачекати, якщо хочеш, - Фред почав втрачати надію на прогулянку з Мері. 

Мері неочікувано підірвалась і побігла, залишивши Фреда стояти на порозі її будинку. Він не знав, що йому робити і на що Мері так відреагувала. Фред вже почав думати, яким словом він міг її образити чи зачепити за живе. Надія просто зникла. Хлопець вже розвернувся, щоб піти геть, але почув, що хтось знову біжить назад. 

Перед ним стояла Мері у чорних джинсах, завдяки яким не було видно її ран на колінах, які ще не загоїлись, у білій футболці, а на плечі накинула піджак коричневого кольору. Її волосся невимушено торкалось плечей.
Дівчина дорікала себе за те, що вона одягнулась саме так. Їй здавалось, що одяг їй не пасував і що зараз Фред таки піде, але без неї. Як же вона помилялась у цей момент. 
Фред на мить забув, що він стоїть у півоберта до дівчини, адже не міг відірватися від краси Мері.

- Ну то що? - оговтався Фред. - Йдемо?
Мері кивнула і вийшла на вулицю, закриваючи двері.

За цим всім спостерігала мама Мері. Вона щиро раділа, що сьогодні її дівчинка пішла з хлопцем на прогулянку.


- Розкажи щось про себе, - Мері почала розмову, бажаючи більше дізнатись про юнака.
- Я навіть не знаю, що розповідати. Другий курс, поступив сюди по своїй волі. Граю на гітарі, співаю. Маю наміри створити свою групу в коледжі, тому зараз я в пошуках людей, яких я б хотів бачити біля себе. До речі, ти вмієш співати?
- На жаль, не вмію. Дуже рідко взагалі співаю, адже соромлюсь свого голосу під час співу. Я найшла собі інші хобі, тому не надто цим переймаюсь.
- Я зрозумів, шкода. То які в тебе хобі?
- Малювати дуже люблю, тому і поступила сюди. Також танцювати мені подобається. Дуже стримую себе не рухатись у ритм музики, коли я слухаю її у навушниках і кудись йду, - на обличчі Мері промайнула легка посмішка і Фред не міг цього не помітити боковими зором і не відчути це у голосі дівчини.
Мері та Фред проходили повз ресторанчику, де грала музика.
- Чому б нам зараз не станцювати? - Фред сам не очікував, що скаже таке, але не пошкодував, що сказав це.
- Серйозно?
- Серйозно. Давай, людей не так вже й багато, чому б нам не розважитись. 

Хоч Мері і була сором'язливою, але така ідея їй дуже сподобалась. Нова пісня, яка залунала, моментально заполонила серце дівчини, і Мері, заплющивши очі, почала танцювати. Дівчина відчула, що Фред схопив її за руку, після чого вони почали імпровізувати свій танець уже в парі. Це розсмішило їх. Пісня добігала кінця, тому Фред закрутив Мері й пригорнув до себе. Мелодія закінчилась, а вони так і залишились стояти, віддихуючись і дивлячись один на одного. Фред подивися на пухкі губи дівчини і нахилився ближче для поцілунку. 
Мері зніяковіла, почервоніла і вислизнула з рук хлопця.

- Господи, Мері, пробач. Я не зміг себе стримати, - Фред зрозумів, що зробив дурницю.
Мері стояла, опустивши погляд. Фред уважно дивився на неї і помічав як на обличчі дівчини з'являється посмішка, яка згодом переросла у прекрасний, навіть дитячий сміх. Мері підняла голову, хитро дивлячись на юнака. Це збило Фреда з пантелику, але тут Мері тикнула пальцем у його плече.

- Ти квач! - прокричала Мері, не перестаючи сміятися і побігла в сторону парку.
- Ти серйозно?! - запитав Фред, але відповіді так і не отримав.
Він наплював на все і побіг за нею, розуміючи, що набагато спритніший за дівчину.

Так вони грали у квача аж до самого парку. Потім присіли на лавку і почали віддихуватись. Знову.

- Ти як мале дитя, - сказав Фред.
- Яке дуже хоче морозива, - Мері побачила маленький прилавок з морозивом і побігла туди.
Фреду нічого не залишалось, як тільки побігти за нею.

Фред пригостив Мері морозивом, і та, задоволена як слон, прогулювалась парком.
На вулиці почало темніти, проте здавалось, що ні Мері, ні Фред не помічають цього. Вони захопились один одним, постійно теревенили і дуркували. 

Першою в реальність повернулась Мері.
- Ой божечки, додому пора. Вже дуже темно.
Фред трішки засмутився, але все ж таки погодився з дівчиною і провів її додому.

- Сподіваюсь, що ти ще раз погодишся погуляти зі мною, - сказав Фред, відпускаючи Мері додому.
- Сподівайся, сподівайся, - засміялась Мері й зайшла в будинок.

Напевно не варто говорити про те, що ні Фред, ні Мері не змогли швидко заснути, адже постійно прокручували у своїй голові всю їхню прогулянку.